fbpx
життєві історії
Назар йшов через парк на обід. Він завжди ходив цією дорогою в улюблене кафе. Сьогодні видався дуже теплий, весняний день, і настрій у Назара був чудовий. Коли він проходив повз фонтан, який розсипав навколо прозорі бризки, то почув звуки гітари. – Назаре! – здивовано вигукнула жінка, подивившись на молодого чоловіка. – Ірина Степанівна! – в свою чергу здивувався Назар. Діти дивилися на них і нічого не розуміли

Назар йшов через парк на обід. Він завжди ходив цією дорогою в улюблене кафе. Сьогодні видався дуже теплий, весняний день і настрій у Назара було на висоті.

Коли він проходив повз фонтан, який розсипав навколо прозорі бризки, то почув звуки гітари. Хтось грав на гітарі, а тонкий дівочий голосок співав пісню.

Пісня була дуже сумна і протяжна, і Назар не став зупинятися і слухати, не хотілося псувати настрій.

Пообідавши, він пішов назад в офіс знову через парк. Ті, хто співав, все ще були там. Це були діти. Виявилося, що на гітарі грає хлопчик років восьми, а пісні співає зовсім маленька дівчинка, на вигляд їй було всього років п’ять.

Цього разу вони виконували веселу пісню з вісімдесятих. Співали вони її так запально, що люди навколо зупинялися послухати і починали пританцьовувати і плескати.

Зупинився і Назар, стояв і з задоволенням слухав, благо, до кінця обіду ще було хвилин двадцять. Назар помітив, що біля хлопчика лежить кепка і деякі перехожі кладуть в неї гроші.

Назар теж підійшов і поклав п’ятдесят гривень. Хлопчик вдячно кивнув йому, не перестаючи грати.

Наступного дня Назар знову побачив дітей. Йому стало цікаво, навіщо вони тут грають і навіщо їм гроші, чому ці діти змушені заробляти на вулиці.

Увечері після роботи він знову прийшов на те місце, де виступали діти, сів на лавочку і став чекати закінчення їх концерту.

Коли хлопчик почав складати гітару в ганчір’яний чохол, а дівчинка почала складати гроші в сумку на плечі, він підійшов до них.

– Привіт! – сказав Назар.

– Привіт! – відгукнулися діти.

– І багато заробляєте? – спитав Назар.

– Коли як, – відповів хлопчик.

– І навіщо вам гроші? – знову спитав Назар.

– Треба, значить, – відповів хлопчик.

– А я ось зараз поліцію викличу і тоді подивимося, – для чогось пригрозив їм Назар.

– Якщо ми вам заважаємо, ми будемо в іншому місці співати, – сказала тоненьким голосочком дівчинка.

– Ні, не заважаєте, я просто, – розгубився Назар.

-Ми підемо, – сказав хлопчик втомленим голосом.

Назар вирішив простежити, куди вони підуть. Діти вийшли з парку і пішли в сторону одного з кварталів. По дорозі вони зайшли в аптеку, Назар бачив, що вони купили дві упаковки якихось ліків.

Потім вони пішли до дому, Назар від них не відставав. Йому навіть вдалося зайти з ними разом в під’їзд і він почув, що двері їм відчинила літня жінка, судячи з голосу. Назар почув, як вона сказала:

– Прийшли мої хороші, голодні, – голос жінки був слабким.

Назар ще трохи постояв в під’їзді і пішов додому.

Наступного ранку він вирішив трохи спізнитися на роботу. Чоловік зайшов в ту саму аптеку, де були вчора діти, і запитав у провізора, що за ліки купували діти.

Дівчина сказала, що це дорогі ліки, в упаковці всього дві таблетки, п’ють їх ввечері і вранці, і діти щодня купують одну або дві упаковки.

– Скільки вони коштують? – запитав Назар.

– 450 гривень одна упаковка, – відповіла дівчина.

Нічого собі, – здивувався Назар, – а хто ці діти?

– Я тільки знаю, що вони живуть з бабусею, і ліки для неї, – відповіла фармацевт.

В обід Назар знову підійшов до дітей і поклав в кепку відразу дві тисячі гривень.

Хлопчик кивнув, а потім здивовано глянув на Назара. Хлопець теж кивнув хлопчикові і посміхнувся.

Увечері він знову дочекався дітей.

Привіт, – сказав Назар, – я забув запитати, як вас звуть.

– Я Назар, – сказав хлопчик, – а це моя сестра Міланка.

-Ого, я теж Назар, – зрадів Назар, – я вас проведу трохи, ви так гарно граєте і співаєте, де ж ви навчилися?

Діти поки йшли, розповіли, що грати і співати їх навчила мама.

– А де вона? – неподумавши, спитав Назар.

– Поїхала з новим чоловіком в Америку, – сердито сказав хлопчик Назар.

– А тато? – Не вгамовувався Назар.

– А тата у нас різні, але обидва втекли, коли мама нас чекала, – коротко пояснив Назар.

Так за розмовою вони дійшли до будинку, де жили діти.

– Я піднімуся до вас, познайомлюся з вашою бабусею, подивлюся, може допомога по господарству потрібна, – несподівано для себе запропонував Назар.

Вони піднялися на четвертий поверх, і двері їм відчинила бабуся дітей.

– Назаре! – здивовано вигукнула жінка, подивившись на молодого чоловіка.

– Ірина Степанівна! – в свою чергу здивувався Назар.

Діти дивилися на них і нічого не розуміли.

– Заходьте, – сказала Ірина Степанівна.

– Я так розумію, Галина мати цих дітей? – спитав Назар.

-Так, – відповіла жінка.

– І Назарчик мій… – не доказав Назар.

– Так, – знову сказала жінка, – Галя покинула тебе, не знаю, чому, але вона вважала, що ти не гідний бути батьком і нічого тобі не сказала про те, що чекає дитину, і мені заборонила, прости мене, Назаре.

– Так я і не серджуся, я просто… – недоговорив Назар, – у мене є син виявляється!

– А Галя? – спохватився чоловік.

– Через рік після народження Назарчика, Галина зустріла хлопця і покотила з ним на гастролі, він їй допомагав концерти організовувати, а ще через рік привезла мені Міланку. Так я почала ростити дітей.

– Але вони сказали, що вона їх навчила співати, – здивувався Назар.

– Так, через рік вона приїхала, кар’єра не склалася, з батьком Міланки вона розлучилася ще під час очікуванння дівчинки. Жила вона з нами два з половиною роки. Навчила Назарчика грати на гітарі, а Міланка сама співати почала, Галинка їй тільки голос трохи поставила.

– А рік тому вона поїхала в Америку з новим чоловіком, а я ось прихворіла, важко, діти пішли співати в парку, мені дуже соромно, я за них переживаю, але інакше на ліки грошей не вистачить, а в лікарню лягти не можу.

– Не переживайте, я вас тепер не покину, адже після Галини я так і не одружився, а тепер у мене діти є, – посміхнувся Назар.

– Назаре Назаровичу, ти чув, я твій тато, – радісно звернувся він до сина.

Хлопчик підійшов до нього і обняв його за шию. А Міланка підпірнула під руку і теж притиснулася до нього.

Наступного дня Назар влаштував Ірину Степанівну в лікарню, а дітей забрав до себе додому. Цього ж дня він почав роботу з оформлення батьківства над малим Назарчиком і удочерінням Міланки. Тепер діти під надійним крилом тата Назара, а їхня бабуся швидко йде на поправку.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page