Суть моєї історії не в причинах такого рішення, але з боку Ірини був егоїзм, дружба в одні ворота, вона використовувала мене і тягла з мене внутрішні ресурси. Я вже давно бачила, що з Іриною нема про що поговорити, окрім як про її насущні малоцікаві теми, частіше це її проблеми і якісь питання, які я маю допомогти їй вирішити. Себелюбство там зашкалювало, розмови на 90 відсотків про неї прекрасну, про себе щось нове і не хотілося якось розповідати, бо з’являється почуття провини, та й розмова перетягувалась на неї.
Ірина постійно все чуже їй критикувала, у стилі «а навіщо тобі це», «ясно», чи приховане знецінення. Інших людей вона теж завжди критикує, всі недостатньо хороші для неї, всіх знецінює, бачить світ у чорно-білих кольорах. Після спілкування з Іриною я відчуваю порожнечу, хоча ми товаришуємо зі студентських років.
Але я теж не свята, бо підтримувала цю дружбу зі своєї вигоди. Справа в тому, що вона моя подруга, як я сказала, зі студентських часів, і в нас завелася звичка бачитися що вихідних у якихось кафе, нових місцях, і це для мене найприємніша частина цієї дружби, бо я обожнюю ці вилазки. Тим паче, що Ірина незаміжня і у неї пристойна зарплата, тому вона частіше платить у кафе, їй не важко платити і за себе, і за мене.
Я втомлююся протягом тижня, графік дуже щільний і напружений, і якщо не влаштовувати такі вилазки з подружками у вихідні, я просто не витримаю, мені це розвантаження необхідне, як повітря. Ось, відповідно, і моя мотивація продовжувати таку дружбу. У мене, звичайно, є багато дівчат-приятельок, і ще дві подруги, але не настільки близьких, щоби у вихідні гуляти разом. Від сили на місяць чи два місяці раз з ними бачуся, а з Ірою вже традиція така виходити, прямо на автоматі щоп’ятниці пишемо одна одній: «Куди цього тижня йдемо?».
Я, звичайно, розумію що це некрасиво, але, так було не спочатку, тільки останні два роки я помітила, що дружба з Ірою мені в тягар, я її точку зору і її мислення часто не поділяю, але терплю цю дружбу ось через цю свою вигоду. Просто з нею і чоловік мене спокійно відпускає на посиденьки, а дитину я з бабусями на кілька годин можу завжди залишити.
У результаті я вирішила віддалитися. Вже не пишу Ірині перша, а раніше ми прямо щодня переписувалися.
На вихідних оце сказала, що зайнята, тим часом пішла прогулятися сама. Але я відчуваю, що надовго мене не вистачить. Вважаю, що близькі подруги у всіх з’являються зі школи чи університетських часів. Тож у мене дилема – обірвати зв’язок, і частіше сидіти вдома з родиною, або не відмовлятися від своїх улюблених вилазок на вихідних, але при цьому дружити ось так в одні ворота, говорити про неї і вислуховувати про її проблеми та її тяжке самотнє життя.
Так, знаю, що це негарно з мого боку, але, принаймні, я зізнаюся в цьому і просто прошу поради, як вчинити правильно в цій ситуації?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
