fbpx

Так, він батько моєї подруги, але я його кохаю щиро і всією душею. Мена звати Валентина. Мені 25 років. Я дуже люблю страви, які готує його дружина

Мена звати Валентина. Мені 25 років. Я народилася і виросла у невеликому районному містечку на Полтавщині. Закінчила школу, поїхала до обласного центру вступати до університету. Мрія в мене була стати перекладачкою.

Вступила легко, відразу подружилася з Веронікою. Після першого курсу ми з нею поїхали відпочивати, здружилися ще міцніше. Вероніка часто запрошувала мене до себе додому, я познайомилась з її батьками. Мама Вероніки Людмила Петрівна – домогосподарка, дуже смачно готує, батько Артур Олександрович – солідний бізнесмен. Обом трохи більше сорока.

Ця родина почала запрошувати мене на сімейні свята та виїзди на дачу, і що більше я бувала в них, то частіше я ловила на собі зацікавлені погляди тата подруги. То Артур просто посміхнеться мені без приводу, то просто ловлю на собі його довхий замріяний погляд, то ще щось. Але я вирішила не звертати увагу — мало що мені привиділося.

У тому грудні я примудрилася захворіти, тому не встигла належним чином підготуватися до сесії та завалила англійську. Перездачу поставили на 5 січня. Вероніка поїхала разом з мамою до двоюрідної тітки в інше місто, ми часто з нею зідзвонювалися. І тут я згадала, що мені потрібний мій розмовник, який я колись давала Вероніці і він у неї так і залишився. Подзвонила їй, а вона сказала, що проблеми немає, мовляв, я татові подзвоню, підійдеш, забереш.

Я прийшла по словник, довго шукала його в кімнаті подруги, знайшла, подякувала і хотіла піти, але двері мені заступив Артур. Він давно вже запав мені у душу, я не змогла відмовити собі.

Наступного ранку, я зрозуміла що натворила. Боже, як мені було соромно! Я хотіла піти, але Артур не дозволив. Наступні дні ми були разом, тоді я зрозуміла, що він саме той чоловік, якого я чекала і шукала все життя, біля якого почуваюся цілою і щасливою, з яким хочу бути.

Увечері Артуру Олександровичу зателефонували, і він сказав, що повертаються дружина і донька. Нам треба було розлучатися, але так не хотілося! хотілося просто обійняти його і більше не відпускати. Ніколи.

Через дві години я вже їхала на таксі до гуртожитку, через тиждень ми зустрілися знову, вже у квартирі, яку Артур винайняв для мене, і вона ж стала для нас єдиним острівцем щастя.

З Веронікою спочатку було спілкуватися складно, точніше, мені не просто було дивитися їй в очі, але потім все владналося. Подруга знає, що в мене є чоловік, як і будь-яка подруга, вона цікавиться та щось радить. З Артуром ми разом уже три роки. Його донька і дружина вже півроку знають, що в нього з’явилася молода пасія, але ще не знають, хто це. Та їм не дуже хочеться знати. Вероніка мені сказала, що Артур від них ніколи не піде, адже бізнес і все, що в нього є, записане на дружину та дочку, а залишатися на старості років без нічого він не захоче.

Начебто всі щасливі, але є одне “але” – я при надії. Артур ще не знає, і не знаю, говорити йому чи ні? Вероніка дізналася випадково, радить народжувати, а сьогодні сказала, що заради дитини, може, і мій одружений чоловік із сім’ї піде! А я сиджу і думаю: «Ех, подружко, якби ти знала, що ти радиш!».

Я вже вирішила, що дитинка побачить цей світ, а як інакше? Дитя – Божий дар. Коханий чоловік для мене важливіший, ніж подруга і її мама. Але якщо Артур вирішить залишитися у родині – я прийму його вибір.

Ось така сповідь. Знаю, що зараз у мене полетить з усіх сторін каміння. Але ж чи святі ви усі?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page