fbpx

15 років минуло, як ми з Борисом сім’я, але свекруха досі з цим не змирилася. А все тому, що я забрала їх сина з Чернівців і перевезла до Києва. – Він нам не телефонує і не приїжджає, бо це ти йому забороняєш. – Вони не розуміють, що кожен його дзвінок, це моя робота. Я нагадую, що в мами, тата чи сестри день народження чи іменини. Я організовую до них поїздки на Великдень чи Різдво. Так і цього року планувалося, але Борис і тут встиг відзначитися. – Ми на бензин і подарунки більше витратимось ніж насвяткуємо! 

15 років минуло, як ми з Борисом сім’я, але свекруха досі з цим не змирилася. А все тому, що я забрала їх сина з Чернівців і перевезла до Києва. – Він нам не телефонує і не приїжджає, бо це ти йому забороняєш. – Вони не розуміють, що кожен його дзвінок, це моя робота. Я нагадую, що в мами, тата чи сестри день народження чи іменини. Я організовую до них поїздки на Великдень чи Різдво. Так і цього року планувалося, але Борис і тут встиг відзначитися. – Ми на бензин і подарунки більше витратимось ніж насвяткуємо!

Правда часто може бути десь інше, ніж ми думаємо. Ми ніколи не знаємо всіх обставин, не можемо зазирнути в людські голови, тому ми можемо помилятися. Моя свекруха вважає, що вона не бачить своїх онуків та сина, тому що я цьому головна перешкода. Але правда зовсім інша.

Мій чоловік Борис родом з Чернівців, там живе вся його родина, включаючи його батьків і сестру. Коли ми почали зустрілися п’ятнадцять років тому, він переїхав зі мною до Києва. Тому родину він бачить нечасто.

Свекруха і свекор цього зовсім не розуміють. Звісно, мені прикро, що вони не бачать своїх двох онуків, яким по вісім років. Зазвичай ми їдемо до них на час свят: Великодня чи Різдва. Це не дуже часто, я знаю, але ми з чоловіком дуже зайняті і важко знайти вільний час.

Крім того, всі зустрічі з батьками Бориса організовую я. Я купую подарунки батькам і племінникам Бориса. Також обдзвонюю його дальших родичів і планую поїздки і до них. Борис й пальцем не поворухне.

Також я часто нагадую Борису, щоб телефонував батькам, і про їхні день народження нагадую, щоб не забув привітати. Я знаю, що він часто з дзвінками про них забуває. Сама ж Лариса Петрівна телефонує йому раз на місяць, щоб спитати, чи всі живі та здорові і що в нас все добре.

Найгірше те, що свекруха думає, що всьому виною я. Ніби Борис хотів би бачитися з ними частіше, але я його переконую в протилежному.

Ніби це через мене їх синок переїхав жити до Києва і з ними йому б жилося куди краще. А так він тут гарує, бо в Києві ціни високі і їх син немає тепер часу на батьків і всю рідню. Звісно, вона мені цього в очі не каже, але я її натяки розумію, як ніхто інший!

Через це я відчуваю, що між нами велика пропасть, і вона б була щаслива, якби Борис знайшов собі когось іншого.

Найгірше – перед Різдвом. Як завжди, я організовую поїздку, щоб побачити їх у Чернівцях. Однак Борис вже бурчить мені днями і ночами, щоб ми не їхали, бо це даремна трата грошей.

– Вихідних на Різдво дуже мало, ми пів свят проведемо в дорозі, – каже мені Борис сердито.

– Ми на подарунки і на бензин більше витратимо, ніж на святкуємо разом!

Мене дивує, що я єдина людина, хто намагається влитися в його сім’ю. Але мене це напрягає, бо щоб я не робила – я погана невістка для свекра і свекрухи.

Мене ця роль починає дратувати, але у Бориса на все своя відповідь. Він не цікавиться своїми батьками і йому так добре, але “отримую” за це – я!

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page