Чомусь я завжди уявляла собі повернення додому як якусь урочисту подію. Батьки радісно мене зустрічають, а потім все, як у фільмах із добрим фіналом. Ось тільки насправді все сталося зовсім не так. Але про все треба розповісти спочатку.
15 років тому я поїхала в Німеччину. Мені не вдалося вступити на бюджетне місце до університету в Києві, а платити за навчання грошей не було. Через півроку якихось безцільних поневірянь вдома я і поїхала за кордон.
Спочатку думала, що так скорочу рік, щоб потім знову вчинити. Але знайшла непогану роботу, вирішила залишитись. Так і минуло аж 15 років.
За цей час я змогла відкласти грошей, щоби зібрати на пристойну двокімнатну квартиру. Взяла іпотеку, яку виплачу за кілька років. Батьки з радістю переїхали в нову квартиру, свою здали і зажили трохи краще. Я була рада, що так складається.
І ось цього року я вирішила повернутись додому попри події в Україні. Все ж таки 15 років минуло, не можна все життя сидіти за кордоном на другосортних роботах. Хочеться здобути спеціальність, зробити якусь кар’єру, допомогти рідній країні.
Але коли я приїхала, жодної радісної зустрічі не було. Навпаки, батьки засмутилися і почали дорікати мені, що я повернулася. Кажуть, що я поставила їх у незручне становище своїм приїздом.
Справа в тому, що вони покликали до себе знайому жінку та поселили її у квартирі. Світлані 40 років, вона переїхала із Чернігівської області. Нині вона знайшла роботу у нашому місті, непогано влаштувалася. Але батьки планували й надалі жити з нею. Вона їм по дому допомагає, їм зручно. А для мене в моїй квартирі місця немає!
Мама цілком серйозно сказала: «Ти пробач, але ти вибрала невдалий час, щоб повернутися. Попрацюй ще рік чи два за кордоном. Твої плани зачекають, навчання нікуди не подінеться. Сама бачиш, що зараз тобі тут нема де зупинитися. Світлану ми вигнати не можемо. Як це буде виглядати?”
Я трохи розгублена від цієї ситуації. Батьки наполягають, що я маю їхати і далі продовжувати заробляти. У квартирі, на яку я заробила, місця для мене не знайшлося. Таке відчуття, що вони знайшли собі нову дочку.
Тепер не знаю, що й робити. Знову їхати на заробітки чи все ж таки облаштовуватися тут, але окремо від батьків? Орендувати собі окрему квартиру я, звичайно, можу, та й подруга з Броварів запрошує до них у місто. Та коли я думала про повернення додому, я не так собі це уявляла, дуже сумно, ще й перед святами.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
Фото спеціально для ibilingua.com.
