Мої тато й мама живуть все життя в селі на Житомирщині, світу білого за роботою не бачили. Корови, свині, кури, гуси, кози, кролики, котики, собачки і так далі. Ми з сестрою виросли і виїхали з села, бо там роботи немає, тільки з господарства жити та гриби-ягоди збирати.
Я зараз з чоловіком і дитиною у передмісті Житомира мешкаю, сестра у Києві осіла. До батьків їздимо у гості, а от вони багато років сидять лише у себе в селі, бо не можуть покинути навіть на кілька днів господарство. Та ситуація трохи змінилася, оскільки до батьків переїхала з сусіднього селе мамина сестра-вдома.
У тітки Олі чоловік пішов на фронт і поліг, вона дуже важко це переживає. Діти у неї закордоном, тож вона лишилася в хаті зовсім сама. Мама бачила, як сестрі тяжко, тому й запросила її пожити до себе, а хату тітчину поки що віддали пожити родичам-переселенцям зі зруйнованого села на Чернігівщині, хорошій родині з дітками.
Тітка Оля прекрасно розуміється на всьому сільському господарстві, допомагає мамі. І в принципі тиждень вона може й сама дати всьому раду, я у неї тихенько про це запитала по телефону й озвучила свою ідею.
Просто у батьків якраз наближається 30 років спільного життя, тож ми з чоловіком вирішили зробити спільний подарунок на день народження моїй мамі і тату – такий, який вони самі не зможуть собі дозволити. І ми купили їм путівку в Карпати на 10 днів, в чудовий пансіонат, з купою оздоровчих процедур.
В минулу суботу ми приїхали і вручили її, їхати вони мають через тиждень. І сьогодні з ранку дзвонить моя мама і каже, що тато купує нову машину, дорожчу за ту, яку він продав.
Батьки на пенсії, не працюють, господарство вже теж не таке велике, вони майже нічого не продають зараз, лиш молоко здають, але то копійки. І утримувати цю машину їм буде, м’яко кажучи, складно.
Одним словом, мама просить повернути путівку, а їм віддати гроші. Я так розгубилася, що навіть не знала, що відповісти. Адже путівку ми купували, щоб вони відпочили. А якби ми дарували гроші безпосередньо на річницю весілля, це була б зовсім інша сума, набагато менше.
І що робити? Що порадите? Може я й не права, але мені дуже неприємна ця ситуація і що робити далі, я не знаю. А ще прикро, що батьки крім свого села, корів і качок так нічого й не побачать і не хочуть бачити.
Як би ви зробили на моєму місці? Повертати путівку, чи наполягати й робити все можливе, аби вони поїхали?
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.