Я не розмовляю ні з чоловіком, ні з його мамою через цю, ситуацію, що сталося. Я підслухала розмову чоловіка і його мами на свою голову! Виходить, що нової пральної машини нам не бачити – маємо свекрусі оплатити послуги.
Вона ж не попередила зарані, а поставила перед фактом і Сашко не може відмовити! Я б знала заздалегідь – свою б маму викликала.
Справа ось в чому. Місяць нас не було вдома, бо чоловік працював в Києві і йому там надали житло для нього і родини. Я в декреті і підробляю з ноутбуку віддалено, тому ми з синочком поїхали з Сашком на це час пожити в столиці.
Сама я з Полтавщини, мій чоловік – з райцентру на Вінниччині. Познайомилися ми свого часу через спільних друзів. А коли побралися, то я поїхала жити за коханим в його містечко.
Сашко має свою квартиру, купив він сам і оформлена вона на нього, наш малий в ній приписаний і я також, в цьому плані все нормально. От тільки дуже любить до нас в гості навідуватися мама чоловіка, але хоч ключів не має окремих – і на тому дякую.
Іноді насправді свекруха дуже виручає посидіти з дитиною, відпускає час від часу нас з Сашком на посиденьки з друзями чи в кіно, але це буває не часто.
Сашко мій – бригадир будівельної бригади і роботи, особливо в сезон, має не мало. Але сказати, що ми розкішно живемо я не можу. Платимо кредит за дві машини – мою і його, і це просто необхідність.
Адже Сашко часто на виїздах, працює по різним населеним пунктам, а мені з малюком теж машина потрібна – за тими ж покупками поїхати чи в поліклініку, та й свекруху виручаю частенько кудись підвезти.
Нашому синочку Арсену зараз два з половиною роки, він у нас чудовий хлопчик, якого ми обожнюємо. В ідеалі ще мріємо про діток але це в майбутньому. І Арсен нехай підросте, і життя стабільніше стане , і про квартиру більшу мріємо чи навіть будинок.
Так ось. Недавно у Сашка трапився хороший замовник з Києва, роботи було на трьох учасників його бригади – на місяць. Всім надали житло.
І як я вже сказала, місяць нас не було вдома, бо чоловік працював в Києві і йому там надали житло для нього і родини. Я в декреті і підробляю з ноутбуку віддалено, тому ми з синочком поїхали з Сашком на це час пожити в столиці.
А вдома у нас місяць хазяйнувала Зоя Петрівна. Вона давно сама без чоловіка, розлучилися 15 років тому. Недавно вийшла на пенсію, тож часу має море, в своє задоволення у вільний час в’яже речі для себе і на продаж на замовлення.
А у нас дома рибки і хомячок, тож квартиру просто так лишати не можна все одно. От і дали ключі мамі чоловіка. Поїхали. Гарно провели час, я готувала хлопцям, поки вони працювали, поті у нас всі вечеряли, потім розходилися по своїм кімнатам в хостелі.
Ми з Сашком раділи, що по поверненню одразу без кредитів зможемо купити собі нову пральну машинку і можливо навіть сушарку окремо – моя мрія. Та не так сталося, як гадалося.
Приїхали. Килимки почищені, вікна всі і підвіконня помиті, квіти всі мої пересаджені, каструлі начищені – словом квартира і посуд блищать. І хоча маму чоловіка ніхто про оце не просив, та я була вдячна, ба сама не все встигаю.
Але виявилося, що не все так просто. І тепер я не розмовляю ні з чоловіком, ні з його мамою через цю, ситуацію, що сталося. Я підслухала розмову чоловіка і його мами на свою голову!
Виявилося, 20 тисяч гривень захотіла Зоя Петрівна за свої послуги! Каже, що працювала у нас щодня, а не книжки читала і в’язала. І тепер хоче в Карпати поїхати відпочити і просить оплатити її труд.
Але 20 тисяч – це занадто, я вважаю. Її ж не просили! Виходить, що нової пральної машини нам не бачити – маємо свекрусі оплатити послуги.
Найбільше мене обурює, що вона ж не попередила зарані, а поставила перед фактом і Сашко не може відмовити! Я б знала заздалегідь – свою б маму викликала з Полтавщини.
А тепер чоловік каже, що заплатить мамі, а на машинку ще зберемо. А я проти. От і конфлікт. І хто правий? Хто повинен поступитися? Невже я?
Автор – Олена М.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
