Мені 36 років і я вирішила сповідатися, вилити всю ту гіркоту, яка супроводжує мене всі ці довгі та важкі 20 років. Саме стільки я не спілкуюся з рідною своєю людиною, своєю матусею. 25 березня моїй мамі виповнитися 60 років, а я не тільки не зможу її побачити, але не зможу їй сказати те, що я її дуже люблю навіть по телефону.
І все через історію, яка трапилася 20 років тому. Все змінилося в одну мить і назавжди. 1993-го мені було 16 років, я закінчувала 10 клас. Я росла спокійною дитиною, виховувала мене одна мама, тато пішов з життя, коли мама мене тільки чекала.
Мама все життя працювала в медицині, то лікарем на швидкій допомозі, то черговою медсестрою. Вона тяглася з останніх сил, я чим могла, допомагала: то в хаті приберу, то речі випраю, весь город і господарство було на мені. Я дуже була прив’язана до мами і ніколи не могла уявити, що одного дня все змінитися.
З першого класу в мене була найкраща подружка, навіть більше, ніж подружка, майже сестра. Ми ділилися з Іриною найпотаємнішим, що є в житті і, по суті, це була єдина людина, до якої моя мама без проблем могла мене відпустити навіть на кілька днів із ночівлею.
Якось у вихідний день ми з Ірою були запрошені до студентського гуртожитку на святкування дня народження її однієї знайомої. Звичайно, ми погодилися, гуртожиток нас зустрів радісними криками та гучною музикою.
Оскільки ще не всі запрошені прийшли, нам запропонували просто посидіти на ліжку. Через півгодини приблизно в кімнату ввалилася весела компанія. Серед усіх хлопців виділявся один, не високого зросту, темноволосий. За весь вечір він так жодного разу не випив і не потанцював, а коли я збиралася йти додому, він зголосився мене провести.
Після того вечора ми з Тарасом зустрічалися майже щодня, йому тоді було 19, він навчався в архітектурному. Мені було дуже цікаво з ним. Ні, не подумайте, ми не дозволяли собі нічого зайвого, просто ходили, гуляли, він читав мені вірші, малював мої портрети. Через місяць я вирішила познайомити Тараса з мамою.
Спочатку їй мій хлопець дуже сподобався. Він приходив допомагати нам по господарству, але через півроку все змінилося, мама виставила Тараса, сказала, щоб вона його навіть поруч зі мною не бачила.
Мені мама заборонила виходити гуляти, я не знала в чому річ, чому так змінився настрій у мами і її ставлення до мого обранця. Тоді я зрозуміла, що відчуваю до Тараса щось більше за дружбу. Ми зустрічалися з ним потай, я під приводом віддати Ірі книгу бігла на побачення до Тараса. Звісно, Іра була в курсі.
І одного дня, коли ми сиділи з коханим на лавочці в парку, переді мною постала моя мама. Як зараз пам’ятаю, вона була в домашньому халаті з розпатланим волоссям. Поруч із моєю мамою стояла моя подружка, яка, як потім виявилося, і розповіла мамі про нас, прокинулось у неї почуття заздрості.
Мама стояла, дивилася на мене, а по щоці бігла сльоза. Вона витерла сльози і сказала, що я її зрадила, що вона не має більше дочки, розвернулася і пішла. Я побігла за нею, я не розуміла, за що вона образилася, я плакала, просила її зупинитися, але вона сіла в автобус і поїхала.
За годину я приїхала додому, мама була вдома, але вона мені не відкрила. Я стукала, кликала, але мама була непохитна. Коли настала ніч, я не знала куди йти і прийшла до Тараса о першій годині ночі. Більше я додому не потрапила, мама викреслила мене зі свого життя. Так одного дня я втратила двох найближчих людей – маму й найкращу подругу.
Батьки Тараса прийняли мене як рідну, речами спочатку зі мною поділилася молодша сестра Тараса Настя, а Надія Федорівна, мама Тараса, говорила завжди: «Нічого помиритеся, мама трохи посердиться, і помирітеся». За тиждень я ходила до мами на роботу, але безуспішно.
Через три роки ми з Тарасом одружилися, я принесла мамі запрошення на весілля, але вона так і не прийшла. За рік у мене народилася старша донечка, Даринка. Коли дитині було 4 роки, ми з нею гуляли в парку і я побачила мою маму. Ми підійшли до неї, і я сказала «Мамо, подивися, це ж твоя внучка».
Вона обернулася до мене, мило посміхнулася і сказала, що я обізналася, що її донька полинула не небо майже 9 років тому, розвернулась і пішла.
Через рік ми купили квартиру та переїхали в інший кінець міста, там народилася друга донька Міланка. Я влаштувалась на роботу, життя тривало. Звичайно, були моменти, коли мені не вистачало мами. Я дуже часто дзвонила їй, вона піднімала слухавку, а я мовчала, мені головне було знати, що вона жива та здорова.
Але 5 років тому вона тиждень не відповідала, я взяла відгул і помчала до мами. Вдома нікого, сусідка заспокоїла, сказала, що мама продала будинок і поїхала, не сказавши куди, просто поїхала. Сусідка дала номер телефону людей, які купили будинок, ті у свою чергу дозволили зайти та забрати речі, я взяла лише фото альбом.
І того вечора 5 років тому я дізналася ще одну правду. Тоді ввечері я з альбомом зайшла до свекрухи по міланку. Подивившись фотографії, вона змінилася на обличчі і розповіла мені страшну історію.
Виявляється моя мама та свекруха дружили, разом навчалися у медичному інституті. Після закінчення моя мама, пішла працювати лікарем у тролейбусне депо, а свекруха в поліклініку. Через рік мати мого чоловіка вийшла заміж і в неї народився маленький Тарас.
У цей час моя мама познайомилася з моїм батьком, слюсарем цього депо. Він був відомим ловеласом. Якось на дні народження свекрухи він познайомився з її сестрою. Тато почав зустрічатися з нею і в результаті виїхав з тією жінкою назавжди, а не пішов з життя, як я гадала. Мама тоді сказала, що то подруга, тобто моя свекруха, у всьому винна, і перестала з нею спілкуватися.
А мама скоро дізналася, що чекає на дитинку, але свекруха каже, що мама сказала, що дитинка не народилася. Але мама залишила дитину, тобто мене. Дізнавшись правду, я, звичайно, зрозуміла маму. Я уявила, що вона відчувала, але я не розумію, чому вона не сказала мені правду, чому вона так повелася?
Раптом мама прочитає цю історію, я хочу сказати: “Мамо, моя люба й рідна, я тебе дуже люблю, вибач, що я побудувала своє щастя з родиною тих, кого ти не можеш простити!”
Всім хочу побажати миру, добра й вміння відпускати минуле й прощати.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
