25 грудня у моєї мами був день народження. Не скажу, що мій подарунок був найкрасивішим, зате потрібним та практичним. Але те, як з ним вчинить моя мати, я й уявити не могла.
Мені 35 років, у мене є чоловік та двоє дітей. Робота у нас нормальна навіть зараз, заробляємо достатньо, щоб забезпечити свою сім’ю на місяць наперед.
Мої батьки живуть неподалік нас, а до рідної сестри доведеться їхати машиною чи маршруткою. Сестру звуть Валентина. Хоч вона і народилася на 4 роки раніше за мене, старшою сестрою почуваюся чомусь я.
У нас із нею не найдружніші стосунки. У неї теж є чоловік та донька. Але останні кілька років Валя стала поводитися дивно. Щоразу, коли вона з кимось зустрічається, починає жалітися на життя. Мовляв, у неї все просто жахливо. На роботі платять мало, дитина постійно хворіє, у колективі взагалі не помічають.
Батьки наші, звичайно, переймаються її скаргами та жаліють.
Я не розумію такої поведінки. Так, у мене теж бувають проблеми, але я намагаюся не турбувати батьків. Не хочу, щоб вони вкотре переживали чи хвилювалися. А щодо Валі у мене не найкращі враження.
Якось сестра зайшла в гості, поки я господарювала на кухні. Тільки-но вона присіла за стіл, як почався потік скарг. Те не так, це не так. Все погано, і вона найнещасніша. У результаті вона пішла в прекрасному настрої, а я ходила всю решту дня чорніша за хмару. Від такого негативу важко сховатися.
І ось настав день народження мами. Прийшли ми з чоловіком та дітьми, Валя зі своєю родиною. У подарунок я приготувала набір гарних рушників. Звичайно, не найкрасивіший подарунок мамі, зате точно знадобиться.
Посиділи ми добре. Але коли вже збиралися назад, я побачила те, на що зовсім не очікувала. Мама бере подаровані мною рушники та кладе до сумки Валентини. А та лише киває вдячно.
У мене просто не було слів. Я дочекалася, поки сестра, піде і підійшла до матері:
– А чому ти віддала їй мій подарунок?
– Валі потрібніше, дитинко. Їй зараз як нелегко. Потрібно допомагати своїм дітям.
У мене знову не було слів. Валі завжди потрібна допомога. А те, що я сама потребую грошей і віддала залишки зарплати за ці рушники, це нікого не хвилює. Звичайно, я про це нікому не розповідала, але ж у цьому й суть.
Діти не повинні напружувати своїх батьків! І тим більше не повинні постійно грати на жалості. Валі майже 40, це хто кому має допомагати?
Та й мама теж хороша. Виходить, їй добробут однієї дочки важливіший за другу. Бо вона взяла в мене та віддала інший. І скільки разів вона могла зробити те саме за моєю спиною? Хіба це справедливо? І хіба це гарно віддавати подарунок людини на її очах?
Давненько я не була в гостях у сестри Валі, а це пішли вчора, 1 січня, посидіти, і я побачила, що в неї в квартирі не тільки подаровані мною мамі рушники, а й тепленькі рукавички, які я купувала мамі, і подарований минулого року мамі міксер.
Ось так, і що ж мені робити? Нічого більше не купувати й не дарувати батькам? Здається, це єдиний вихід.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com