25 років тому, коли мені було 5, мій тато пішов від нас. Але зраджував батько маму, як вона мені розповідала, майже з самого початку, невдовзі після одруження.
Вона терпіла, бо я була маленька, квартиру орендували, мама не працювала.
Він звільнив від себе маму, а заодно і мене, сам: пішов до багатшої жінки у прийми.
Батьки розлучилися.
Мамі тоді було неймовірно важко, довелося швидко шукати роботу, щоб протриматися. Мізерні аліменти, що їх платив на мене тато, забезпечити життя у великому місті не могли. Та ми вистояли, справилися.
Коли мені стало 8, мама вийшла заміж і досі щаслива з моїм вітчимом, в них народився мій брат Роман, зараз він захищає Україну.
Я виросла, вийшла заміж.
Що ми чули за ці роки про батька? Не багато.
З тією жінкою вони прожили зовсім мало і розбіглися.
Тато намагався повернутися до нас, кликав переїхати у його вже власну квартиру, яку йому допомогли купити його батьки. Але мама його не пробачила і відмовилася.
Пізніше хтось із спільних знайомих розповів мамі, що батько оженився на якійсь молодиці з дочкою і в них народилася ще дівчинка. Зі мною він контакту не намагався більше налагодити.
Через кілька років ми дізналися, що татова дружина покинула його, лишивши на вулиці: забрала і квартиру, і все майно.
«По заслугам», – тільки і сказала тоді мама.
Я не переймалася його подальшою долею: навіщо мені ця людина, якщо я їй ніколи не була потрібною?
Навіть не цікаво, якщо чесно, було, чи він хоч живий.
І ось повертаюся я вчора з роботи, підхожу до будинку.
Біля під’їзду на мене чекає чоловік, одягнутий у лахміття, неголений, брудний. Від нього несе нечитстотами і “міцним”. Він тримає у руці знімок мене маленької. Ми не бачилися 25 років. Я впізнала батька.
– Донечко, – заволав-закричав він, – не проганяй мене, бо я не виживу, не витримаю цього! Я все втратив, ледве дістався до тебе з Харківщини…
– Привіт… тату, – відповіла-видавила, оговтавшись, я. – Давай відійдемо он на ту лавку, поговоримо.
Ми присіли. Я примусила себе не кривитися від того смороду, що йшов від нього.
Батько розповів мені свою історію. Та що там за історія? Після того, як він пішов від нас, тільки те й робив, що котився нижче й нижче.
Ті події, коли молода дружина покинула його, забравши все і лишивши його ні з чим, підкосили його. Тато і так любив до пляшки докластися, а тут і зовсім покотився. Невдовзі його звільнили з роботи, а потім і працював тимчасово лише то двірником, то сторожем.
Останні роки перейшов на збирання пляшок і картону зі сміттєвих баків. Жив під парканами, на вокзалах, а зимою по пунктах обігріву.
Тут всі ці події в Україні, Харків на лінії вогню, життя батька зовсім нестерпним стало. І тільки оце було вирішив він, що робити йому на цьому світі вже нічого, а тут, бачте, тиждень тому йому наснилася я. І він трактував це як знак з Неба, що це я – його єдиний порятунок. Розшукав. Світ безхатьків багато що може – підказали, хтось чимось допоміг.
Що мені було робити?
Я подзвонила чоловіку, який мав забрати з дитсадка малого і відвідати з ним своїх батьків, що мешкають недалеко від нас. Я попросила його трохи затриматися там з малим, повечеряти в дідуся й бабусі. Сказала, що все поясню пізніше.
На порозі квартири я попрохала батька все зняти, а одяг скласти у пакет, який я одразу викинула.
Після того, як він прийняв ванну, я дала йому спортивний одяг чоловіка. Ми сіли і ще раз поговорили, батько плакав і просив прощення, казав, що життя більш ніж покарало його за все. Він дав слово не пити і у всьому слухатися свого «рятівника», тобто мене.
Ввечері Олег познайомився з тестем, а наш син Назарчик – з дідусем.
Мама, якій я сьогодні по телефону розповіла новину, не схвалює мою доброту, але я інакше не можу.
Не скажу, що маю до батька такі вже теплі почуття, але й вигнати його рука не підіймається, серце не дозволяє, тим паче у такий час.
Особливо мені тепло стає на душі, коли бачу, як з задоволенням граються дідусь і онук. А вони порозумілися на диво одразу, з перших хвилин. Чоловік, дякувати Богу, підтримує мене.
Єдине, що треба буде щось придумати з житлом для тата, бо постійно перебувати з нами у двокімнатній квартирі не прийнятно.
І все ж, попри всі турботи й клопіт, що виникли в нас з його появою, я, зовсім трохи, але рада всьому цьому.
Рада, що можу допомогти рідній людині, якою б вона не була раніше.
Автор: Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
