Зараз я опинилася перед складним вибором та не знаю, як бути далі. Але треба розповісти все від початку.
Понад 25 років тому я поїхала до Італії на заробітки. Справа в тому, що мій український чоловік тоді почав дуже випивати. Мало того, що всі гроші з дому забирав, то ще й у борги вліз. Ми з дітьми були майже жебраками.
Тоді жінки із нашого села активно їхали на заробітки до Італії. Ось і я вирішила, що теж поїду. Потрібно було борги чоловіка віддати та дітям забезпечити краще життя.
Дітей я залишила своїй мамі, їм тоді було 4 та 5 років. Я думала, що це ненадовго. Поки дітки підростуть, я матиму можливість допомогти їм стати на ноги.
Чоловік мій дуже швидко віддав богові душу без мене. Борги я віддала вже за перший рік роботи, бо крутилася як могла, бралася за все. Але й після цього не змогла приїхати додому. Спочатку дітей одягнути та взути треба було, мамі ремонт у будинку зробити. Одне, інше, одне за одним…
Так і сиджу тут уже 25 років. Діти давно дорослі, кожен має свої сім’ї. Мама теж відійшла в інший світ минулого року.
Тут в Італії я теж мала всі ці роки непогане життя. Не скажу, що працювати було просто. Бабуся, у якої я жила довгі роки, була дуже вимогливою та прискіпливою. Однак мої дні тут фарбував у приємні кольори Паоло, з яким я познайомилася, коли мешкала у бабусі. Він живе по сусідству. Паоло навчався разом із сином бабусі, тому час від часу до неї заходив.
Згодом ми зблизилися, у нас почався роман. А коли бабусі не стало, то він запропонував переїхати до нього. Мені тоді не було куди податися, тому я погодилася. Тож ми вже 5 років живемо разом.
Не скажу, що у нас все казково, але живеться непогано. мій коханий добре заробляє, а мені не треба витрачати гроші на житло. А недавно Паоло запропонував мені вийти за нього заміж.
Чесно, мені хотілося б прийняти його пропозицію. Багато наших жінок мене попереджали, що в такому шлюбі може бути багато проблем. Але мені добре з цією людиною, ми спокійно живемо вжене один рік.
Але є ще одна проблема. Тут зовсім не прийнято допомагати таким дорослим дітям як мої. А я своїм досі відсилаю дві третини зарплати. Боюся, що коли ми одружимося, Паоло заборонить мені допомагати дітям.
Навіть не знаю, як вчинити. Вийти заміж за іноземця і зажити більш спокійним життям чи подбати про дітей? Але ж вони вже дорослі, та дуже звикли до мого піклування.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
