Щоб інші тебе полюбили, потрібно, щоб ти сам себе почав любити.
Розкажу трішки про себе.
Народилась я в найкращій сім’ї, про яку можна тільки мріяти. Маю старшого брата і батьки завжди нас виховували в великій любові, дбали, щоб у нас було все найкраще.
Я подорослішала і вийшла заміж, чоловік мій з заможної родини, тому все що я хотіла, в мене було.
25 серпня я дізналась що чекаю дитинку. Мій чоловік був на сьомому небі від щастя. Він готовий був носити мене на руках. Ми, звичайно, проходили обстеження в найкращих лікарів, спостерігали як клубочок щастя розвивається. Готувались стати найщасливішими батьками нашої малечі.
І ось цей день настав. Ми батьки, тільки в наших очах відчай і ще щось таке, чого я й описати не можу…
– На жаль, ваша дитинка не здорова, і вона ніколи не зможе самостійно ходити, їсти і розмовляти.
Наша донечка Тетянка, це малесенький скарбник, який прийшов в цей світ, щоб зробити нас добрішими і милосерднішими, щоправда, виховую я її сама, адже мій чоловік, коли ішов від нас, сказав, що ще не готовий до таких випробувань.
Як і завжди я могла розраховувати лише на допомогу свого брата і батьків, та хотіла бути сильною і навчитись справлятись сама.
24/7 ти мама, ти маєш все можливе і неможливе зробити для своєї донечки, але я вірю, що ми подолаєм цю недугу і все в нас буде добре, потрібно трішки потерпіти і попрацювати над цим.
Ці щоденні поїздки до різних спеціалістів, масажі і ще багато різних процедур, які не можна пропускати жодного дня. Я й не помітила, як загубила себе. Іноді таке бувало, що я забувала помити голову, і збоку я мала трохи нездоровий вигляд.
В цей день я дуже поспішала з центру розвитку дітей з особливими потребами, для батьків організували зустрічі з важливою людиною, а наша спец педагог мене дуже просила, щоб я туди пішла.
Нам організували цікаві розмовні зустрічі, де ми ділились історіями зі свого життя, ми дивились цікаві фільми про життя з “особливістю”.
А також ще було багато зустрічей з людьми, які давали нам поради для покращення нашого стану душі.
Саме на таких зустрічах я в якийсь момент зрозуміла, що моя Тетянка буде щасливою лише тоді, коли її коло оточення, а в основному це я, буду щаслива.
Цей блиск в очах… як давно я його не бачила. Цю красу своєї зовнішності я наче заново відкрила для себе. Я навіть змогла дозволити собі піти з дівчатами на фітнес в той час, як педагогиня займалася з Тетянкою.
Я знову бачу, який прекрасний світ навколо мене. Я не забула посміхатись і я знову відчуваю себе жінкою, молодою і по при все, щасливою.
Невдовзі, на день народження хлопчика з особливими потребами, де ми були запрошені з Тетянкою, я познайомилась з майбутнім своїм чоловіком. З людиною, яка полюбила нас і захотіла пов’язати з нами своє життя, розуміючи всю важкість.
Так, я дуже щаслива, мене кохають і я це відчуваю. В нас народився спільний син Богданчик. Я завжди спостерігала, як мій чоловік сильно любить обох наших діток, скільки тепла в цих стосунках. Наші діти щасливі, бо зростають в атмосфері щастя.
Щоб бути щасливою, ти маєш полюбити себе, і лише тоді ти зможеш зробити щасливим ще когось, а в мене, це мої діти і коханий чоловік, які мені подаровані долею і наповнюють мій кожен день любов’ю.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
