fbpx
життєві історії
31 я зайшов в один з київських супермаркетів. У корзину раз у раз відправлялися смаколики: мандаринки, ананас, грильяжний торт, і “рожеве з бульбашками”. На самому виході я побачив маленьку ялиночку, яку також прихватив з собою. В під’їзд я зайшов впевнено. Наталочка, по-інакшому я доньку не називав, лише глянула на мене, і не промовивши жодного слова, закрила двері

31 я зайшов в один з київських супермаркетів. У корзину раз у раз відправлялися смаколики: мандаринки, ананас, грильяжний торт, і “рожеве з бульбашками”. На самому виході я побачив маленьку ялиночку, яку також прихватив з собою. В під’їзд я зайшов впевнено. Наталочка, по-інакшому я доньку не називав, лише глянула на мене, і не промовивши жодного слова, закрила двері.

Зоряна була вже досить дорослою дівчинкою для того, щоб дозволити собі робити так, як їй хочеться. А їй хотілося прийти додому, зняти офісний одяг, одягти м’яку піжаму та залізти під ковдру. Сьогодні новорічна ніч. Ось тільки святкувати її Зоряні було ні з ким. Нещодавно вона розлучилася з Денисом, а до нових знайомств поки що була не готова. Розлучення було складним, втім, як і самі стосунки. Денис телефонував, намагався помиритись, але Зоряна не хотіла

І зараз вона мріяла тільки про затишну квартиру, про хороший фільм, і ті салати, які вона попередньо приготувала. Коли Зоряна проходила повз свій під’їзд, вона помітила на лавочці літнього чоловіка. Їй здалося дивним, що в такий мороз чоловік сидить один. А ще, Зоряні здалося, що на його очах блищать сльози. Але молода жінка пройшла повз, адже втручатися у чужі справи це не пристойно. Зоряна подумала, що чоловік когось чекає, до того ж поряд із ним була ялинка.

Вона налила гарячий чай, запалила гірлянди на ялинці і знову подивилася у вікно. Чоловік так само сидів. Потім Зоряна подивилася фільм, один із тих, які так приємно переглядати напередодні нового року. Якась непереборна сила знову підштовхнула її до вікна. Зоряна здивувалася. Чоловік так само сидів. Він же може замерзнути, промайнуло в неї в голові. Зоряна накинула пальто і спустилася вниз.

– Ви на когось чекаєте? Ви ж так замерзнете, – спитала вона.

– Нічого, доню, ще трішки посиджу, – відповів старий. Зоряна зрозуміла, що цій людині потрібна допомога.

– Ні, я не можу вас так залишити. Ходімо до мене. Ходімо, не заперечуйте. Дуже холодно, погрієтесь, а потім ми все вирішимо.

Жінка пройшла першою, а старий покірно пішов за нею.

Вдома Зоряна заварила чай і чоловік довго сидів, стискаючи руками кухоль. Було видно, що він дуже замерз. Зоряна не чіплялася до нього з питаннями, але через деякий час він сам розповів, що хотів відвідати доньку, але та його не прийняла, ось він і опинився тут.

– Я сильно засмутився, пішов куди очі дивляться, а опинився біля вашого під’їзду, – розповідав випадковий гість.

– Я зараз погріюся та піду на автобусну зупинку. Ви не думайте, я не людина без місця проживання, я маю свій будинок у селі, хороший будинок. Просто сьогодні так вийшло…

Він не зміг далі продовжити свою історію, було видно, що людина чимось дуже засмучена.

– Сьогодні автобуса вже не буде, – сказала  Зоряна. – До того ж, новий рік не можна зустрічати на самоті. Залишайтесь, я вам постелю, переночуєте, а завтра поїдете додому. Ви анітрохи не заважаєте мені, — закінчила вона. А ранком старий розповів їй свою історію.

– У мене була сім’я, донька та дружина. А потім я зустрів Катерину. Закохався, як хлопець. Довгий час не міг зізнатися дружині, приховував, але довелося розповісти. Дружина була в мене дуже горда жінка. Вона одразу заборонила мені спілкуватися з дочкою.

І взагалі не приймала від мене жодної допомоги. Я передавав аліменти, а вони знову поверталися. Купував доньці цукерки, фрукти, подарунки, а вона їх віддавала назад. І так налаштувала дівчинку, що коли я прийшов забрати її в дитячий садок, вона мені сказала, що я чужа людина і мама забороняє їй спілкуватися зі мною. Щоб не зробити погано дитині, я вирішив не переслідувати Наталочку. З дружиною домовитися так і не вийшло. З Катериною ми купили будиночок у селі, так і прожили там все життя.

А потім Катерини не стало. Моя дружина теж пішла в інший світ. І ось я подумав, що моя донька — це єдина рідна мені людина на всій землі. Я подумав, що, може, вона захоче бачитися зі мною, захоче, щоб я їй допомагав. Ось я купив мандаринок, ананас, грильяжний торт, “рожеве з бульбашками”, і ялинку на виході, та направився до дочки. Вона живе в тій же квартирі, де ми жили з її мамою, але дочка не пустила мене. Наталочка не хоче знати мене. І ось я побрів, сам не знаючи куди. Так опинився біля вашого під’їзду. Адже я й справді хотів просто залишитися і замерзнути.

А ось ви з’явилися, як ангел, який мене врятував. Отже, Бог показав мені, що ще я для чогось потрібен на цій землі. Ви, Зорянко, приїжджайте до мене в гості, я вам адресу напишу. У нас там дуже гарно. Влітку можна в річці скупатися, у саду у мене багато фруктових дерев. А бджоли просо ручні. Катерина любила фрукти та квіти, влітку весь сад потопає у квітах. Обов’язково приїжджайте. Я буду вас чекати.

Старий так розповідав про свій будинок із садом, що це місце здавалося райським на землі.

Зоряна довго дивилася у вікно, поки її гість не зник за деревами. Батьків Зоряни вже немає на цьому світі і вона вирішила, що влітку поїде за вказаною адресою, щоб відвідати старого. Можливо, він не мав рації, що піддався почуттю і пішов від дружини. А, можливо, була не права його дружина, що забороняла рідному батькові спілкуватися з дочкою. Про це Зоряна не могла дізнатися і не хотіла.

Єдине, у чому вона була впевнена, то це в тому, що цей чоловік їй сподобався, І ще в тому, що вона хоче поїхати до нього в гості.

А як ви вважаєте, чи буває так, що чужі люди стають ближчими за рідних?

Фото ілюстративне