35 років тому у невеликому українському містечку народилася маленька дівчинка Ліда. Від неї відмовилася дуже юна на той момент мати, і немовля усиновила інша сім’я. Пролетіли роки, Ліда виросла і вирішила знайти маму, а, крім того, у неї в душі завжди було передчуття, що десь на землі є її друга половинка, рідна сестричка…
Ліда закінчила школу, вступила до інституту, вийшла заміж, народила своїх діток. Але її душа не була на місці, ніби внутрішній голос їй підказував: «Вір, надійся, і ти знайдеш що шукаєш!»
Ліда виросла красивою і привабливою дівчиною, яка ніколи не здавалася. Ще у свій 18-й день народження вона дізналася від прийомних батьків свою історію про усиновлення, і поїхала шукати своїх рідних батьків.
Прийомні мама й тато були не проти, хоч їм було і гірко. Та вони розуміли порив доньки, тому що це природнє бажання – знати, хто твої біологічні батьки.
Тримаючи в руках папери і свідоцтво про народження, Ліда поїхала зустрітися з батьками, подивитися їм в очі і спитати єдине: «Чому ви мене залишили?» Світ для неї ніби перевернувся.
Приїхавши в маленьке селище, яке їй назвали прийомні мама й тато, Ліда забігла в перший же будинок і запитала, де проживають її батьки. А у відповідь почула, що їх вже немає на цьму світі. Але добра жінка, яка пригостила її чаєм і пирогами, розповіла, що в сусідньому будинку живе її бабуся, мати батька.
Не стримуючи радості, Ліда побігла до бабусі і, коли вона увійшла в її будинок, вони без слів обнялися. Це була зустріч, про яку дуже мріяла не лише Ліда, але й Василина Степанівна…
Не втрачаючи надії і віри, Ліда сподівалася на зустріч з рідними сестрами, яких у неї виявилося аж шість, а вона сьома. Все життя вони шукали один одного. І знайшли! У кожного своя доля, свої проблеми, але Віра, Надія, Любов ніколи не згасають. І вогнище любові гріє душі.
Віра – ми завжди віримо в краще. Надія – ми сподіваємося на краще. Любов – це троянда з шипами, але все ж це прекрасна квітка.
Як виявилося, доля Лідиних батьків була дуже не простою. Ліда народилася, коли їм було по 16, і вони змогли приховати це навіть від своїх батьків. Потім вони кілька років не могли бути разом: тато Лідин служив, мама – навчалася. Коли вони знову поєдналися, то дізналися, що їхню першу дитинку вже всиновлено. Не шукали, бо для їхніх батьків її народження лишалося довго таємницею.
Народилося у Лідиних батьків ще аж шість доньок, майже всі вже дорослі, а дві дівчинки-підлітка живуть з рідними Лідиної мами.
Рідних тата й маму дівчат заблаал аварія. Батько прожив кілька днів у лікарні, але встиг смказати матері, Василині Степанівні, про ще одну, найстаршу донечку, та у старенької вже не було сил шукати Ліду самостійно…
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
