Мені пощастило, що колишня дружина мого чоловіка Віка живе в іншому місті. Чомусь я Женю ще ревну до неї, а поруч взагалі не комфортно перебувати. Мені вже 35 років, а я поводжусь як десятикласниця у власному будинку.
6 січня Вікторія, колишня мого Жені, мала завести свою дочку до нас. Я не знала що говорити, як поводитися і чим все закінчиться.
Поки чоловік поїхав зустрічати Віку з її дочкою, ми з Улянкою, моєю донькою, накривали на стіл. Діти мають різницю у три роки. Нашій улянці всього 6, а Мілані 9. Потоваришують вони чи ні, гадала я. Я дуже переживала ще й через те що Мілана житиме у нас два тижні.
І ось Вікторія стояла на порозі шикарно одягнена, від неї приємно пахло. Ми привіталися, і я провела гостей до вітальні, а сама побігла на кухню.
Я вже займала себе чим завгодно на кухні, аби не спілкуватися з вікою. Чоловік показував їй нашу квартиру, потім дійшло до кухні, і вона якось відправила його в магазин за соком. А сама підійшла до мене. Запитала чи переживаю я.
Я відповіла, що так, не знаю, чи потоваришують дівчатка. Потім вона каже:
– Не хвилюйся щодо мене. Я зовсім не тримаю зла на Женю. Нині в мене новий чоловік, нове життя. І спілкуємося ми з Євгеном виключно заради доньки.
Я повірити не могла, але мені дуже полегшало від її слів. Тепер я не відчувала провини, адже це Женя довго приховував наші стосунки. Пізніше прийшов чоловік, ми ще трохи посиділи, потім Віка допомогла прибрати зі столу та поїхала.
Нам залишилося доглядати її дочку, яка зараз у нас. Сподіваюся, що їй буде комфортно, може, наші дочки стануть подружками і вже не буде так ніяково. Принаймні з чоловіком стосунки налагодилися, і я більше ні про що не переживаю. Всім добра й миру!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
