Я пізня дитина від маминого третього шлюбу. А від першого вона має моїх старших брата і сестру. Ми всі дуже дружні між собою.
Але з чоловіками у мами так і не склалося. З першим розлучилася після 15 років шлюбу. З другим швидко зрозуміли, що обоє помилилися. А мій батько, з яким вони народили мене, коли мамі вже виповнилося 41, рано не стало, бо дуже любив прикладатися до пляшки.
Мені було 16, коли я завагітніла вперше.
Ці стосунки почалися, коли я вступила після 9-го класу в технікум.
Віктор вчився на останньому курсі, я закохалася безтямно. А він – ні. Ми збиралися зустрічати разом Новий рік, а він мені за два тижні до свята зізнався, що кохає іншу дівчину. Розійшлися. А через місяць я дізналася, що вагітна.
Мама сказала:
– Я зробила у своєму житті понад 20 aбopтів, і тобі того не дозволю. Виховаємо.
Так я народила Мишка. Віктору, його батькові, нічого не сказала.
Жили з мамою, допомагала старша сестра, хоч в неї і своя родина вже була.
Технікум я закінчила заочно, а коли Мишко пішов у дитсадок, влаштувалася на роботу, продавщицею у магазин.
Степан заходив часто, і скоро я почала помічати на собі його зацікавлений погляд.
Намагалася ігнорувати, бо знала, що він жонатий.
Але надовго мого опору не вистачило. Одного разу запропонував підвезти додому після зміни, і я не змогла відмовитися.
Почали зустрічатися.
Але він одразу казав: дружину люблю, просто не вистачає чогось для повного щастя, а з тобою легко, добре.
Зрозумівши, що в положенні, я сама поклала край нашим стосункам, бо розуміла, що Степанові це не потрібно, що порадить мені позбавитися дитинки.
Я народила. Тільки сестра і моя найближча подруга знали, від кого.
Не знаю, чи здогадувався про щось Степан, але я зустрічей більше ніколи з ним не шукала.
Коли Мишкові було 7, а Тетянці трошки більше трьох рочків, я переїхала з нашого райцентру до Києва: однокурсниця з технікуму допомогла влаштуватися продавцем-консультантом у відому торговельну мережу. Зарплатня, звісно була тут в рази вища, ніж та, що я отримувала в своєму райцентрівському магазині.
На півтора місяці я лишила малих з сестрою і мамою, поки облаштовувалася в столиці, винаймала квартиру.
Потім забрала дітей, Мишка влаштувала в школу, Тетянка пішла в дитсадок. Трошки з нами пожила моя мама, але коли ми звикли до нових обставин, вона повернулася додому.
Я справлялася. І навіть знайшовся час на особисте життя.
З Олександром ми їхали вранці з однієї станції метро на свої роботи, бачилися майже кожного дня. І якось все ж посміхнулися один одному, заговорили, розбалакалися… Під час коротких “на каву” Сашко розповів, що в процесі розлучення, що з дружиною разом вже не живуть, що поєднує їх лише донька.
Згодом ми почали зустрічатися у мене. До себе він чомусь не запрошував, говорив, що стидається свого холостяцького «барлогу».
А десь через півроку до мене на роботі підійшла незнайома жінка, як виявилося – подруга Сашкової дружини. Вона розповіла мені, що вони і не думають розлучатися, що його дружина зараз чекає другу дитинку, і що якщо я маю совість – маю його залишити.
Я залишила. І про свою вагітність йому нічого не сказала.
Мама моя, хоч і за сімдесят вже їй, в неї слабкий зір і хворі ноги, до нас знову переїхала і допомагала, як могла.
Народилася Настуня.
Як тільки вона у два з половиною рочки пішла до дитсадка, я вийшла на роботу. Мама знову повернулася в наш будинок в райцентрі. Дуже важко жилося, грошей не вистачало, хоч і на дітей я допомогу отримувала, і працювала.
Квартиру довелося змінити, бо хазяї були проти трьох дітей в їх оселі.
Та дещо я все ж відкладала, а потім мама продала наш будинок і перейшла жити в родину сестри, частково допоміг фінансово брат – і тепер я з дітьми маю двокімнатну квартиру в Києві, у досить хорошому спальному районі.
Діток вже в мене 5: четвертий син Назарчик народився після короткого курортного роману: сестра з мамою відпустили мене з двома старшими дітьми на відпочинок у Турцію… Повернулася я, як ви зрозуміли, важкою.
Назарчик дуже смаглявий і чорнобровий, бідовий. Південна дитина. Коли йому стало три, я знову завагітніла: бурхлива ніч з одруженим колегою після корпоративу… Народився Захарчик.
…Я давно зрозуміла, що вислів «Дасть Бог дитинку – дасть і на дитинку» відповідає реальності, так воно і є.
Дітки мої ростуть, майже не хворіють.
Ми з подругою два роки тому пішли з нашого мега-маркету і відкрили власну кав’ярню з дитячим куточком. Справи йдуть добре. Я навіть допомагаю мамі й сестрі, бо мама вже дуже слабенька.
Я не сама. Маю кохану людину, він старший на кілька років, не одружений. Тобто вже розлучений і поки не знає, чи готовий знову брати на себе таку відповідальність, як родина. Та ще й за таку велику родину, яка утвориться, якщо ми все ж вирішимо її створити.
Поки що нас влаштовують такі стосунки-зустрічі. Та вагітніти я поки що більше не збираюся.
Ну, принаймні поки ми ще не стали офіційно сім’єю.
А там – як Бог дасть…
Автор Олена К.
