Коли наречений Максим познайомив Маргариту зі своєю родиною, вона ще тоді помітила той Олесів погляд… Але ж вона була дівчиною його старшого брата, тому той погляд і був єдиним, що між ними виникло.
Почалося подружнє життя. А разом з ним – фінансові труднощі. Молоді жили спочатку з Маргаритими батьками, але потім виїхали з села в райцентр, бо обоє знайшли там таку-сяку роботу. Та й жити хотілося окремо. Зарплат вистачало, щоб платити за орендований будинок, на поїсти-вдягтися – не більше.
А тут Маргарита завагітніла, народився Устимчик. Стало ще складніше. Так, мама Ритина приїздила, допомагала з малим, але грошима не дуже могли підсобити ні одні, ні інші батьки, бо самі жили не багато.
І ось Vаксимові друг, який виїхав на закордонні заробітки, запропонував теж поїхати за контрактом, на цілий рік.
– Але я ж одразу зароблю і на квартиру, і на машину! – говорив Максим. – А ти ж не сама будеш, з Устимчиком, батьки тобі допомагатимуть, а якщо чоловіча рука у господарстві знадобиться – завжди можеш звернутися до Олеся.
Поїхав Максим. Устимчикові тоді піврочку лише виповнилося.
Маргарита чекала, доглядала синочка. Раз на тиждень заїжджав Олесь, привозив їй і племінникові щось смачненьке, щось прибивав, щось прикручував, щось прочищав… А Маргарита вдячно готувала обід чи вечерю, пригощала Олеся, розмовляли…
Весною рясно зацвіла вишня біля хати, під нею і поцілував її вперше Олесь, коли вона вийшла провести хлопця до хвіртки. Солодко, ніжно, сумно… Вперше, та вже – приречено.
Там, під вишнею, коли ягоди вже достигли соковито-червоним, і побачила їх якось Ольга, приїхавши навідати дочку й онука без попередження…
Пішла, походила вуличками райцентра, розмірковуючи, а, заспокоївшись, повернулася до дочкиного обійстя. Мовчати не стала.
– Не можу судити тебе, Маргарито, ти моя єдина дитина, ти доросла жінка… Але так не має бути. Буде біда… Чує моє материнське серце…
Маргарита відмовчувалася, схиливши голову. Що вона могла сказати?.. Що кохає їх обох?.. Бо так і було.
Максима вона любила міцним і незмінним почуттям, а до Олеся спалахнула така пристрасть-тяга, вдячна ніжність, якій вона не могла опиратися… Та вже й пізно.
Ольга кілька разів заводила з дочкою розмову, намагалася пояснити, що шлях, на який стала Маргарита, згубний для них усіх.
– Знаю. Мамо, я розберуся, – тільки й відповідала Рита.
Восени повернувся Максим. Ох, і раділи ж всі! Купили власний будиночок, машину. Максим тільки згодом помітив, що його якось сторониться брат, уникає частих зустрічей, але Олесь пояснив: в нього нарешті налагодилося особисте життя, тому й часу багато не має на спілкування. Максим порадів за брата, та й потому.
А особисте життя Олеся тільки й було у ті заховані від усіх хвилини, коли Максим йшов на свої добові чергування, а він у сутінках приходив до братової оселі, де на нього чекала Маргарита…
Так ще рік минув. Олесь оголосив, що розбігся з дівчиною, так і не представивши «пасію», якої насправді й не було, рідним.
А Маргариті сказав одного разу:
– Не можу так більше. Кохаю, і навряд чи вже полюблю когось, але й так далі нестерпно. Я поїду, дуже далеко й надовго, щоб не бачити вас, а ти щоб не бачила мене.
Вона розуміла, що так – найкраще для всіх. А душа… Душа скрутилася в клубочок, а Маргарита зціпила зуби, щоб ридання душі не вирвалися на зовні жодним звуком…
Поїхав. З ним – частина її самої. Але згодом стало легше. Зібралася в ціле, присвятила себе родині, чоловікові й синочку. Через три роки народилася Марійка. Ще через п’ять вперше приїхав у гості Олесь. З дружиною і донечкою, віком як Маруся.
Гостювали два тижні. І в селі у батьків, і у Максима з Маргаритою.
А за місяць, як гості поїхали, Маргарита дізналася, що чекаю третю дитинку.
Олесеву.
Автор – Альона Мірошниченко.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, m.vest-news
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
