8 місяців минуло з того часу, як почалася моя італійська історія. Виїхала з Харкова з дитиною до рідної тітки, але мамина сестра нас у себе не поселила, правда, допомогла, чим могла, влаштувала мого малого в садочок.
Йтиметься у моїй розповіді про конкретні побутові життєві нюанси. Я прошу звернути увагу на те, що я живу у певному місці Італії, серед певного місцевого менталітету. П’ємонт, Б’єлла, це північна Італія, між Міланом і Туріном. В іншому регіоні може бути щось інакше.
Все, що я розповім, ґрунтується виключно на моєму особистому досвіді.
Ну, те, що в Італії можна добре поїсти, це всім відомий факт. Якщо мати постійну роботу, із їжею проблем немає. Ціна на моє харчування з дитиною близько 200 євро на місяць. Я купую основну масу товарів у супермаркеті Есселунга. Використовую накопичувальну картку. Зараз якраз накопичила чергові бали, можу один раз отоваритись без грошей на 27 євро – будь-які товари в залі. Знижками різного роду теж намагаюся користуватися.
Асортимент продуктів тут величезний для багатих і для бідних. Є спеціальна лінія товарів з маркою Smart, всі товари за доступними цінами, при цьому хорошої якості.
За м’ясом та сиром іноді ходжу до фермерського магазину. Туди привозять продукцію фермери, котрі мають господарства в окрузі. Висока якість, хороші ціни, завжди черги. Дуже люблю сир Fontal dolce.
Вода у нас є безкоштовна гірська. Є гірські струмки, які дають воду нашому місту.
Червоненьке в асортименті, яке завгодно. Від копійчаного до космічно дорогого. Ззавод виробництва пінного напою є в нашому містечку.
Із житлом тут така ситуація.
Оренда апартаментів у центрі нашого містечка коштує 250 євро на місяць. Плюс комунальні. На краю міста буде 200. У передмісті, гадаю, можна знайти і за 150
Про комунальні не питайте, я зараз не знаю які надішлють квитанції. Тарифи явно мають змінитися. Чекаємо. Добре, що осінь тепла. Тому грубку вмикаємо мало. Доводиться однаково іноді включати, тому що високий рівень вологості тут.
Тут, до речі, існує і соціальне житло типу гуртожитків, але кожна кімната як окрема малосімейка. Але там треба купу будь-яких вимог виконати, щоб отримати таке, одне з яких – ти маєш бути прописаний купу років за тією ж адресою. Мінімум 5. Потім ще почекаєш у черзі теж років 5, а може і 10. А може скільки завгодно, це залежить від потреб та кількості соціально незахищених верств населення. Але якщо зірки зійдуться, то можна в’їхати в милу квартирку приблизно за 150 євро на місяць.
Можна купити. Житло в асортименті. У нас у місті в центрі апартаменти приблизно 35 тисяч євро. Але у мене, звичайно, такої можливості немає.
Стосовно медицини можу написати дуже багато всякого. Але не навантажуватиму ефір тим, що і так усім відомо. Лише повідомлю деякі факти, щоб ви спробували подивитись на них моїми очима. Отже.
В Італії майже не існує профілактичної медицини. Тут немає поліклінік. Тут є дільничний медик, який ніколи тебе не оглядає, зате виписує рецепти та напрямки до вузьких фахівців. Потім ти звертаєшся до санітарної служби ASL (ногами приходиш до них в офіс, телефонуєш туди, або сам робиш запис через інтернет).
Але терміни очікування прийому приблизно такі – я нещодавно зробила запис до окуліста, найближча дата – через чотири місяці взяла! До стоматолога мені знайшли містечко на квітень 23-го року. Ура!
Гаразд, не заглиблюватимуся, просто скажу свою думку. У нас її система медобслуговування загалом доступніша населення.
Хоча в італійській медицині теж є свої переваги, не без того.
Дуже актуальний абзац про роботу. У нас у місті та його околицях роботи дуже мало, вона розходиться по знайомих знайомих та чао. За 1000 на місяць стомитеся шукати. Я цього літа відпрацювала в Червії гувернанткою в готелі за 1500 на місяць. Плюс мені надавали житло та харчування. Робота була важка, але грошей заплатили, бо буває й не так. Плюс, дякувати тітці, допомогла з малим.
Саме я зараз на роздоріжжі, тому що я вирішила змінити місце проживання і поїхати вище в гори. Там гувернанткам платять 1200. Але регіон сам дешевший, ніж морське узбережжя..
Соціальний захист в країні, я вважаю, що на належному рівні. На цей рахунок можуть бути різні думки. А також думка з серії “хотілося б і краще”.
Моя думка така – я вважаю, що підтримка слабших верств тут є, вона працює. Більше того, незважаючи на горезвісну бюрократію, тут буває так…
Не вдаючись у подробиці, чому так сталося, що одного разу я залишилася з дитиною без грошей сама в чужій країні. Ми не знали, що робити й хотіли їсти. Мені треба було щось вигадати. Я придумала. Зателефонувала до соцдопомоги, жодних документів не питали, навантажили купу всяких продуктів та супутніх товарів та побажали удачі. Дуже просто було отримати подібну допомогу! Я досі неймовірно вдячна.
Грошова допомога у вигляді щомісячних виплат як соціальна допомога це зовсім інше. Зараз я не торкатимусь цієї теми. Я зараз не отримую жодної допомоги. Але загалом уявляю, як це, хоча зараз незрозуміло, що буде далі.
Захотілося поділитися з вами секретами роботи покоївки. Цього року я вперше здобула подібний досвід, при цьому встигла попрацювати у кількох готелях.
Як живеться взагалі в Італії? Мені по-різному. І всім по-різному.
Зараз у мене час змін, скоро я вирушу у нову невідомість. Країна та сама. Місце поміняю.
Дякую всім, хто прочитав, мирного неба, де б ви не були, і приємного вечора всім!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
