8 січня, на Марії, я взяла своїх чотирьох дітей і пішла колядувати до Лесі, яка приїхала з Мадриду до мами на свята. Поки діти колядували, я погладжувала свій вже чималий животик, щоб сестра побачила, і підкинула й мені трохи грошенят. Та Леся дала дітям лише сто євро, і сказала, що це на всіх. А потім сестра запросила нас до столу. Додому я йшла, як “не вмита”. Так образливо було
Ми з чоловіком живемо в селі. Я не працюю, оскільки займаюсь вихованням наших чотирьох дітей, і ще п’ятий на підході.
В нас своя невеличка хатинка. Чоловік працює будівельником. Робота завжди була, тільки зараз, в час війни, трішки важкувато з фінансами стало.
В цьому ж селі в нас живуть і мої і Дмитра родичі.
Перед самим Різдвом з Мадриду приїхала в гості до своєї мами моя двоюрідна сестра з дітьми. Леся давно поїхала туди на заробітки, а згодом забрала і чоловіка і дітей.
Там в них вже свій бізнес, будинок з шикарним басейном, діти навчаються в престижній школі.
Я на Марії, 8 січня, вирішила піти з дітьми і їм заколядувати, а заодно і поговорити з родичкою, яку давно не бачила.
Старші діти вивчили таку гарну і сучасну колядку, молодші вивчили віншування.
В той час, як вони колядували, я погладжувала свій вже чималий животик. Так хотілося, щоб Леся помітила, що я знову при надії і підкинула й мені грошенят. Я просто знаю, що вони багачі, і мають можливість нам з чоловіком допомогти, тому не судіть строго.
Та на моє здивування на всіх моїх дітей Леся дала лише сто євро. Про мене вона взагалі не подумала. Могла б і на “коляску” підкинути, знає ж прекрасно, як важко зараз в Україні живеться.
Ну, думаю, нехай вже буде так.
Нас запросили за стіл, який гнувся від наїдків. І ви знаєте, ніякого олів’є чи оселедця я не побачила.
Леся, яка дала моїм дітям цю подачку у вигляді 100 євро накрила стіл по-багатому, як то кажуть. Там була і ікра, і червона риба, і різні салати з такими інгредієнтами, що я навіть не знаю, як вони називаються, а від сирів ця дерев’яна дощечка ледь не тріснула, правда я цих з пліснявою не їм, навіть не уявляю, як таке можна куштувати, воно ж не смачне зовсім. Але то таке, їх справа.
І якось так образливо стало. Невже Леся не розуміє, що нам з Дмитром важко прогодувати і вивчити стількох дітей.
Я знаю, що для неї тисячка євро це нічого, а ми б змогли собі різного для будинку чи дітей купити.
Забула вона, як ми колись в дитинстві один кусок хліба з цукром на двох ділили.
Дуже неприємно мені було йти з цього дому. Не чекала я такого прийому…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
