А чого це я буду говорити тобі правду? Щоб ти ще більше свого носа догори задерла?, – говорив мені у відповідь чоловік. Я спершу не реагувала на ці витівки Віктора, бо розуміла, що так він захищає своє “я”. Все це тому, що Віктор заробляє набагато менше за мене. Він не розвивається, не ризикує. Того дня колеги по роботі з Австрії запропонували поїхати до них. – Ти ніби не знаєш, чого їм від тебе треба! – Це була остання крапля.
Оля виділялася серед жінок, навіть йдучи в натовпі. Вона була якась особлива. Крім розкішних світлих локонів і приголомшливої фігури, в ній була якась внутрішня краса. Не помітити її було неможливо.
Ще на третьому курсі медінституту вона вискочила заміж за однокурсника, Віктора, якого, як їй здавалося, дуже полюбила. Але Віктору Оля потрібна була для самоствердження, а не для того, щоб любити, піклуватися і поважати. Віктор навіть не зміг пройти інтернатуру, і, попрощавшись з лікарнею, влаштувався провізором в приватній аптеці.
На відміну від нього, Оля впевнено просувалася по службових сходах, і до тридцяти років стала наймолодшою завідувачкою відділенням. Вона не зупинялася на досягнутому і намагалася постійно удосконалюватися, як фахівець.
Пацієнтки, яких вела Ольга, розповідали всім своїм знайомим, які легкі руки у Ольги Григорівни. Вона була чудовим гінекологом.
Віктор, звісно, не міг не помічати того, що дружина перевершує його в усьому. Тому, він намагався всіляко її принизити, щоб вона, як то кажуть, знала своє місце.
Коли Ольга питала чоловіка, чи добре вона виглядає, він відповідав їй, як би жартом:
– Краще не питай, щоб я тебе не образив!
І реготав дивним сміхом над своєю “дотепністю”. Заробляючи в три рази менше, ніж дружина, він не міг не відчувати певного комплексу неповноцінності, і ще більше посилював свою поведінку по відношенню до дружини.
Всі, хто знали цю сім’ю, дивувалися, як може така жінка, як Ольга може жити з таким чоловіком.
Можливо, причиною того, що Ольга не йшла, був їх семирічний син.
Такий стан речей не міг тривати вічно. Як завжди, все вирішив випадок. У відділення, яким завідувала Ольга Григорівна, прибула делегація медиків з Австрії. Крім знайомства з самим відділенням, кільком медикам делегації вдалося побувати на складній операції, яку робила Ольга. Гості оцінили професіоналізм і майстерність жінки, і запропонували їй дворічний контракт в клініці Австрії.
Коли вдома Ольга розповіла про пропозицію чоловікові, Віктор підскочив:
– Що за маячня?! Так ти, як лікар, нічого не варта, вони тебе тягнуть туди зовсім для іншого, ти що не розумієш, що у всіх мужиків на думці, коли дивляться на тебе?
– Значить, я виглядаю, все-таки не так уже й погано? А ти мені багато років говориш зовсім інше.
– Причому тут це? Ти що, хотіла, щоб я тебе обсипав компліментами, як всі інші, щоб корона на голові з’явилася?
– Корону не хочу, а компліменти не завадили б, хоч зрідка!
– Так їх потрібно заслужити, а не сидіти на своїх чергуваннях і красуватися в модних вбраннях!
— По-твоєму, я не заслужила?
– Скажи дякую, що домоглася нашого весілля, хто б ще тебе таку взяв за дружину?
Це була остання крапля. Ольга уважно подивилася на чоловіка і запитала:
– Я тебе домоглася? Ти не забув, де у нас дзеркало висить?
Ночували Оля і син у її батьків. Розлучення відбувся через місяць, завжди поступлива і м’яка жінка проявила свій характер після всіх образливих слів, які почула від того, за якого колись погодилася вийти заміж.
Найскладнішим було оформити документи на виїзд до Австрії сина. Віктор довго не здавався, і питання вирішилося тільки після того, як втрутився батько Олі. Він зі своїм товаришем по службі вивезли Віктора на риболовлю. Правда, “подорожувати” Віктору довелося в багажнику автомобіля, а потім повертатися пішки.
Провізора попередили, що він може зникнути не тільки з життя Олі, а з життя взагалі, якщо завтра не підпише все, що від нього вимагається.
Через тиждень Ольга Григорівна знайомилася з австрійською клінікою. Вона поринула абсолютно в іншу атмосферу, що дозволяє відчути себе затребуваним фахівцем.
Після дворічного контракту вона ненадовго повернулася додому і познайомила батьків зі своїм новим чоловіком – Алексом. На відміну від Віктора, Алекс не втомлювався захоплюватися своєю дружиною і радувати її чоловічою увагою, а Оля, в подяку за це пообіцяла подарувати йому донечку, схожу на себе.
Роки, проведені під одним дахом з Віктором Ольга згадує з сумом, не розуміючи, як могла стільки часу терпіти таке ставлення.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
