Я сама з Запоріжжя, але з першим чоловіком Дмитром ми жили на його батьківщині, у райцентрі на Полтавщині. Нашій спільній донечці Оксанці було 8 років, коли ми розлучилися – я на роботі зустріла іншого чоловіка, закохалася.
Дмитро сам частково винен, адже не приділяв мені належної уваги, та й інші жінки в нього були, він навіть не приховував, він і свекруха говорили, що це абсолютно нормально.
Але для мене це не було нормально, тому коли я зустріла гідну людину й мене накрили почуття – я чесно пішла з родини. Ми з Романом переїхали в Запоріжжя, в квартиру моєї бабусі, яка до цього була в оренді.
Жили гарно, у нас народився синочок. А потім Романа раптово не стало, я залишилася з двома дітками.
Помаленьку життя знову увійшло в звичне русло. Я змогла пережити ради діток втрату. Але почалася війна, самі знаєте, що у нас в Запоріжжі відбувається. Батьків у мене немає, що я мала робити? Адже безпека діток – найголовніше, всі дорослі мають це розуміти!
Закрила я свою квартиру, взяла дітей і поїхала в райцентр на Полтавщину до Дмитра, у якого свій великий приватний будинок.
Справа в тому, що я і наша спільна з Дмитром дочка були і є приписані у нього в будинку, я маю на це право, доки Оксанці не виповниться 18 років. та й Діма не наполягав, щоб ми виписувалися.
Коли я йшла від Дмитра, я мала право на половину всього, що ми нажили в шлюбі. Але оскільки йшла я, то я ні на що не пред’являла прав, все лишила йому. На аліменти також не подавала, він сам на свій розсуд допомагав Оксанці фінансово за бажанням.
Ну і от зараз я скористалася своїм законним правом, більше йти мені нікуди, працюю віддалено, зарплата невелика, орендоване житло не потягну. Що мені лишалося? Вважаю, я прийняла найліпше для мене й своїх дітей рішення.
У мене й ключ від будинку Дмитра був весь цей час, тому ми з дітьми, коли Діма і його нова співмешканка (вони не одружені офіційно) були на роботі, ми приїхали і просто заселилися у вільну кімнату, в колишню дитячу Оксанки.
А чому б ні? що тут такого, я не розумію, чому всі такі не задоволені. Саме для безпеки дітей я приїхала з Запоріжжя на Полтавщину до колишнього чоловіка в будинок, в якому прописані я і наша спільна дитина.
Ми живемо в окремій кімнаті, нікого не турбуємо, я готую собі й дітям окремо, їхні продукти не чіпаю. А вони хай собі живуть з дружиною, я їх не чіпаю. Доки війна – безпека дітей понад усе, я так вважаю.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
