А чому я маю мовчати в своїй же хаті?, – сказала мені у відповідь Ольга Яківна, мама мого чоловіка. – Нехай і твої батьки відчують, як це бути бабусею і дідусем, не тільки на словах, а й на ділі. – І виставила нас з дітьми на вулицю. Ніколи не забуду той день. Юра працював в той час добами, тому дома його не було. Благо, мої батьки з розумінням до цього віднеслись.
Я стала мамою досить рано. Своєї квартири у нас не було, тому доводилося вживатися зі свекрухою. Вона була складною жінкою, проте доводилося терпіти її кепський характер і мовчати. Але недавно моє терпіння луснуло.
Я не можу нормально ставитися до людини, яка виставила мене на вулицю з двома маленькими дітьми. Старшому Матвійчику було тоді 3 роки, а дочці Емілії – 1 рік. Вона прямо з речами виставила нас із квартири і зачинила двері. Яка причина? У Емілії лізли зубки. Шум-гам-плач їй не давали спокою.
Ольга Яківна звинувачувала мене в тому, що я привела на світ двох дітей спеціально, щоби на роботу не ходити, а про умови їхнього життя навіть не думала. Вона називала мене поганою матір’ю, бо мої діти часто вередують і плачуть. Мовляв, через це в неї почалося безсоння. Ольга Яківна сказала, що стомилася від нас і відправила до моїх батьків. Прямо вночі ми мчали на таксі з дітьми, що вередували, налякані в інший кінець міста.
Добре, що батьки нам дали притулок. Але все ж таки не обійшлося без наслідків — діти застудилися, адже ми довго стояли на вулиці. Того дня я сказала, що більше ніколи не повернуся в дім свекрухи. Так, було важко, але я трималася з останніх сил. Ми незабаром наскребли потрібну суму і з’їхали на орендовану квартиру.
Близько двох місяців я взагалі не спілкувалася зі свекрухою і не дозволяла їй зустрічатися з онуками. Ольга Яківна всім жалілася, що я маніпулюю дітьми. Мало того, вона зателефонувала моїй матері і розповіла про все у своєму світлі. Я виглядала в її очах як невдячна і байдужа людина. Але мама мене захистила.
Минуло вже три роки. Все давно вляглося, але я досі не можу відпустити образи на свекруху і згадую той вчинок. Звичайно, вона приходить до нас, ми спілкуємося, але я налаштована до неї насторожено. Ольга Яківна скаржиться чоловікові, що я до неї байдужа. Так і є.
Мало того, ще й незадоволена, що онуки її не люблять. А чому вони мають її любити? За що? Вона не приділяє їм уваги, не грає з ним, не спілкується на їхні улюблені теми. Це все робить моя мати, друга бабуся. Мабуть, свекруха забула, як зрадила нас і виставила вночі надвір.
Діти не іграшка, вони відчувають ставлення до них і відповідають взаємністю. Жаль, що свекруха раніше цього не усвідомлювала. А зараз їй нудно, і вона потребує підвищеної уваги? Внуки хоч і не пам’ятають тієї ночі, але особливою любов’ю до бабусі не палають.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
