Мене звуть Тамара, мені 35 років. Чоловік Артем, на 3 роки старший. Ми одружені вже 11 років, є дитина. Він – військовослужбовець, я – бухгалтер. Типова сім’я.
Ніколи не мала звички стежити за чоловіком, ми завжди довіряли одне одному. Я не знаю паролі від його пошти або профілів в соцмережах, не заглядаю в повідомлення, що він отримує. Але нещодавно знадобився його телефон, треба було терміново подзвонити батькам, а на моєму скінчилися гроші. А далі в мені заговорила жіноча цікавість: а що там, в його мобільнику? Мене чекали чимало цікавих сюрпризів, які перевернули моє життя.
Перша і не тільки перша сторінка в його браузері – сайти несерйозних знайомств і переписка з дамами легкої поведінки столиці.
Причому, скрізь він зареєстрований, є його аккаунт, листування з цими «жрицями кохання»…
Я почитала переписки, і стало зрозуміло, як ясеий день, що просто фліртом справа не обмежилася. Більш того, подивилася, коли датовані ці послання, зрозуміла, що триває це більше року.
Коли я, оскаженіла таким розкладом, пред’явила чоловікові докази, мене просто прибила його позиція. Він не став відпиратися, вигадувати казки або пороти якусь нісенітницю.
Навпаки, відповів щось на кшталт «так, зраджував, і буду, бо кохання раз на місяць з тобою давно перетворився не в маленьке свято, а в рутину», і пішов на добу на роботу…
Ось і хочу звернутися до вас: те, як він вчинив і, не сумніваюся, продовжує робити, привід для розставання і розлучення, або «чи не варто на себе, кума, обернутися»?
Чи не винна я сама, що чоловік перестав сприймати мене як коханку, а відноситься як до друга, тільки в спідниці?..
Фото – znaj.ua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
