– А де нормальна їжа? Чим ти мого сина і чоловіка годуєш, га? Травичкою цією? – я не стрималася, коли побачила, чим накрила стіл до мого приїзду невістка Аня. Пюре картопляне, котлети якісь курячі парові, салат з пекінки… А де нормальні ситні чоловічі страви? Олів’є? Крабовий? Смажене м’ясо, голубці, відбивні? Аня побігла ревіти, от вже тонкосльоза!
Я майже рік тому полетіла на заробітки в Італію, у мене там подруга, вона знайшло мені непогану роботу. Ми з чоловіком мріяли про ремонт в домі, але все ніяк на нього зібрати не могли, ми держслужбовці, зарплати не великі, та й дітям стараємося допомагати. Молодший син з невісткою взагалі з нами живуть, у них маленька дитина, наш дворічний онук Максимко.
То ми з чоловіком порадилися, і вирішили, що я піду з роботи і таки поїду, а вони тут мене почекають, не пропадуть. Тим паче, жнка в будинку є, невістка Аня: і приготує, і прибере, вона якраз в декреті.
Рік проминув насправді швидко. Не дуже я ту Італію й бачила за роботою, та все ж вражень багато отримала.
А головне – заробила пристойно. Мабуть, і ще поїду при можливості. Та поки що я мала повертатися, тим більше, що з сьогоднішніми обставинами і не завжди можна виїхати звідкись чи поїхати кудись…
Одним словом, повернулася я додому. Родина чекала з нетерпінням, дзвонили мені постійно і я їм.
Чоловік з сином в аеропорту зустріли, ще дві години в машині – і я вдома. А невістка Аня тим часом стіл накривала… Ох і накрила, як виявилося!
Я речі розклала, в душ, а потім і у вітальню, де ми родиною завжди обідаємо-вечеряємо. Подивилася я на стіл і кажу:
– А де нормальна їжа? Чим ти мого сина і чоловіка годуєш, га? Травичкою цією? – я не стрималася, коли побачила, чим накрила стіл до мого приїзду невістка Аня.
Пюре картопляне, котлети якісь курячі парові, салат з пекінки… А де нормальні ситні чоловічі страви?
Олів’є? Крабовий? Смажене м’ясо, голубці, відбивні?
Аня знітилася і побігла ревіти в свою кімнату, от вже тонкосльоза!
Я звичайно, вибачилася, що так вийшло, але ж справді, хіба так годують мужиків? Це ж вони рік голодні жили! Хоча вони запевнили, що Аня справлялася, годувала їх вдосталь, просто не такими ситними стравами як я, менше було жирного і смаженого. Мій чоловік сказав, що йому навіть так сподобалося харчуватися! Ну, ви уявляєте? А схуд і він, і син – неозброєним оком видно ж.
Та ладно, я все це виправлю. Аня переплакала, та за столом вже потім все було добре. А як підріс онучок – не впізнати! Такий розумничок став!
Домовилися ми з невісткою так: по буднях, коли я на роботі (влаштувалася в ту саму установу, але на трохи іншу посаду), ми переважно страви з її меню їмо, а вже на вихідних разом робимо булочки-котлети-чебуреки-пиріжки. Бо ж треба і нормальною їжею мужиків годувати, їх у нас аж троє!
Автор – Олена К.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
