fbpx

А для спокійного життя на пенсії Тамарі Павлівні терміново потрібно знадобилося переїхати в місто, щоб бути ближче до нас, хоча, мені здається, що мама Сашка і так надто близько. В орендованій квартирі вона жити не хоче і не збирається, треба купувати житло. Але на це потрібні гроші, яких у неї немає. Ми подивилися, за скільки можна продати її квартиру в селі

Не купили квартиру близько від свекрухи Тамари Павлівни, тепер вона вимагає купити їй квартиру близько біля нас. Але про все по порядку.

Купили ми з чоловіком Сашком квартиру в місті, хоча його мама умовляла нас взяти житло у них в селищі. Довго з нами сперечалася, а тепер нова фішка – вона вимагає купити їй квартиру ближче до нас. Але для цього доведеться брати іпотеку, тому що з продажу її квартири в селі можна купити тільки кімнату.

Ми з чоловіком обоє у свій час приїхали в місто вчитися. Його село за дві години їзди від міста, а я з Західної України. Свого житла в місті у нас не було, поки зустрічалися, то орендували, а як одружилися, почали думати про покупку свого житла. Копили близько п’яти років, відмовляючи собі у всьому і пропадаючи на роботі, але змогли влізти в мінімальну іпотеку, яку вже виплатили.

Весь цей час нам не давала спокою Сашкова мама. Вона, виявилося, розраховувала, що син після навчання повернеться в село, хоча він відразу поставив її перед фактом, що повертатися не думає. Для молоді там перспектив ніяких, якщо тільки жити за рахунок власного господарства, але душа у чоловіка до цього не лежала.

Сама свекруха працювала у місцевому господарстві, за мірками села платили непогано, їй вистачало. З урахуванням обов’язкового для місцевих жителів городу, так взагалі була краса. Але це для неї. Нас вона агітувала довго пеїхати до них у село, але я не для того здобувала вищу освіту, щоб коровам хвости крутити. Чоловік був зі мною солідарний.

У місті ми влаштувалися добре. Кілька років ми щоправда помоталися з місця на місце, але потім знайшли нормальну роботу. Зараз вже спокійно живемо в своїй квартирі і ростимо сина Миколку, в планах – народження другої дитини.

До свекрухи їздимо мало не щотижня, привозимо онука, гостинці, допомагаємо у всьому по господарству. Іноді свекруха сама приїжджає до нас в гості. Отже на брак спілкування скаржитися не доводиться. Це мої батьки бувають у нас раз на рік під час відпустки, а маму чоловіка я бачу дуже часто.

Півроку тому ферма у Тамари Павлівни в селі збанкрутувала і згорнула свої справи. Свекруха залишилася без роботи, як і багато інших. Наступного року обіцяють відкрити нове господарство, ніби як там народ знадобиться, але хто його знає. Свекруха взагалі сказала, що вже напрацювалась і хоче спокійно пожити на пенсії.

А для спокійного життя на пенсії Тамарі Павлівні терміново потрібно знадобилося переїхати в місто, щоб бути ближче до нас, хоча, мені здається, що мама Сашка і так надто близько. В орендованій квартирі вона жити не хоче і не збирається, треба купувати житло. Але на це потрібні гроші, яких у неї немає.

Ми подивилися, за скільки можна продати її квартиру в селі, скільки коштують квартири навіть найдешевші тут у нас, і прийшли до невтішних висновків – грошей не вистачить. Накопичень у свекрухи ніяких немає, так що додавати нічого. У нас дещо накопичено, але на житло явно не вистачить.

 Тоді мама чоловіка знайшла “чудовий” вихід із ситуації – а чому б нам не взяти іпотеку для маминої квартири. Оформляти будемо на неї, щоб якщо що, вона не залишилася на вулиці, а платити мусимо ми з чоловіком, адже потім все рівно все нам залишиться, на перший внесок піде сума, виручена за продаж її квартири в селі.

На думку свекрухи, це прекрасний варіант, оскільки після неї квартира дістанеться сину, тому це ніякі не витрати, а інвестиції. Але у нас зараз немає ні можливості, ні бажання робити такі сумнівні інвестиції!

Як я вже говорила, ми плануємо другу дитину, а, враховуючи нестабільність, яка зараз твориться, хочеться мати значну подушку безпеки, яка в крайньому випадку зможе нас всіх якийсь час годувати. Якщо ж зараз брати іпотеку, то у нас є всі шанси залишитися на паперті з протягнутою рукою.

Сашко намагався мамі спокійно пояснити всю ситуацію, але вона не розуміє. Каже, що з дитиною можна і почекати, поки не розплатимося. Але тут або зі шкіри геть знову лізти, щоб розрахуватися з кредитом в короткі терміни, або відкладати народження дитини на десяток років, а я так не хочу. По-перше, занадто велика різниця між дітьми, по-друге, я ж не молодію.

Але Тамара Павлівна на нас образилася і вважає егоїстами. А я не розумію, з чого раптом вона так вирішила? Якби їй взагалі жити не було де, то інша розмова, а це просто каприз, який ми не кинулися виконувати. Та головне, що і чоловік мене підтримав, тому нехай свекруха тихенько займається своїм городом, а ми, як і завжди, допомагати будемо.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page