Толя і Іра одружилися 2 роки тому. Живуть дружно, обоє працюють, недавно взяли квартиру в кредит, тому що набридло віддавати грошики чужому дядькові за житло, в якому ні шпалери не переклеїти, ні тварина завести. Запросили родичів на новосілля.
– А квартиру-то двокімнатну взяли, – зауважила свекруха. – Що, невже у нас все-таки дитина буде?
Іра скривилася. Яке, блін «у вас», Марія Олександрівна, «у вас» вже своє все виросло.
– Мамо, я ж просив не піднімати цю тему, – похмуро сказав Толік.
Настрій за столом було миттєво зіпсовано.
В Іри проблеми із зором, які може дуже серйозно погіршити вагітність. Про це її попередили ще років в 13, коли дівчина і не думала про сімейне життя.
Це здавалося дуже далеким. Природно, вона лікувалася, але 100% одужання не сталося… і в дорослому житті лікарі також підтвердили її побоювання.
Потім Іра виросла, зустріла Толю, у них все закрутилося і йшла справа до весілля. Дівчина вирішила попередити свого молодого чоловіка про вердикт лікарів заздалегідь. На подив, він взагалі не сприйняв це як проблему.
– Ось я зараз найменше про дітей думаю, якщо чесно. Треба весілля зіграти, потім, напевно, більш прибуткові роботи і мені, і тобі знайти, взяти квартиру в кредит, а то до пенсії будемо по знімних хитатися…
Я, до речі, боявся цю тему піднімати, думав, що ти після весілля відразу захочеш дітей, як дружини всіх моїх знайомих. Так, напевно поганий я мужик, мільйони не заробляю, але як подивлюся на них, хто сім’ю поодинці тягне, третина зарплати за знімання віддає… Ні, не хочу я так. На ноги спочатку станемо. Якщо років через 10 з твоїми очима нічого не вирішиться – візьмемо з дитбудинку дитину. Я люблю тебе і ризикувати твоїм здоров’ям ніколи не буду.
Іра навіть розплакалася тоді.
Про цю проблему молоде подружжя спочатку нікому не говорили – говорили про «пожити для себе» і «квартирне питання». Знімали однокімнатну квартиру.
Про життя з батьками питання з самого початку не стояло – у Толика в малогабаритній двокімнатній квартирі, крім батьків, жив його молодший брат-підліток, а у Ірини батьків взагалі одиничка була, в якій вона все життя жила з ними, не маючи окремої кімнати.
Іра завжди мріяла про двох, може приземлених, але важливих для неї речі: про велике двоспальне ліжко і кота.
Перше-бо в рідній домівці спала на розкладному кріслі, а на орендованій квартирі – на розкладному дивані. А про кота – тому що не дозволяли раніше батьки, а потім – власники квартир.
– Та хіба у вас сім’я? – розійшлася свекруха, – купив їй кота того, усе її купуєш, а діти коли будуть?
– Мамо, я ж просив тебе не пити стільки!
– Марія Олександрівна, попрошу не виражатися на мою дочку! – батько Іри теж трохи перепив, але свою дочку в образу ніколи не давав.
Свекруха фиркнула, але з двометровим, міцно складеним татом Іри сперечатися не стала.
Про ризики для здоров’я Іри вона не знала. Іра і Толік вирішили, що так буде краще – все одно вона нічим не допоможе, а обстановку нагнітати буде.
Вже дуже Марія Олександрівна любила «смакувати» чужі хвороби. І попередили родичів Іри, щоб зайвого не базікали, благо, бачаться вони дай бог раз на рік.
– Сім’я у нас, – відповіла Іра твердо і впевнено, – справжнісінька, тому що ми один за одного горою. Як і у вас була сім’я, коли Толін батько кинув вас з двома хлопчиками – теж у вас сім’я була. І вам, напевно, не подобалося, коли вас називали «покинутою». І від розлучення, то що ви народити змогли, не врятувало вас.
Повисло мовчання. Марія Олександрівна мовчки встала і пішла. Напевно, думала, що хтось за неї картинно кинеться, попросить залишитися, поговорити, але всі залишилися на своїх місцях.
Так, Іра знала, що завтра, швидше за все, свекруха буде дошкуляти Толю. Але як же добре, що вони від неї не залежать і ніколи не залежали.
Все-таки у неї є, чому радіти – окреме житло, оплата по іпотеці цілком посильна, коханий чоловік, кіт з пензликами на вухах, про який вона так давно мріяла…
А через тиждень повинні привезти прямо з фабрики нове двоспальне ліжко. І все обов’язково буде добре.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
