А мені довелося семе в такий час оце, як зараз, виставити обох дочок. Але іншого виходу не було.
Доля у мене склалася несолодко. У тридцять я народила другу дочку, а буквально за рік коханий чоловік пішов із життя. Я залишилася у двокімнатній хрущовці з п’ятирічною дівчинкою та її немовлям-сестрою.
Працювала за трьох. Весь вільний час займалася квартирою та вихованням дівчаток. Не хотілося мені, щоб через фінансові труднощі діти залишилися поза увагою. Ось тільки подяки я від них не дочекалася, на жаль.
Я намагалася не втрачати надію на те, що дівчатка після закінчення університету влаштуються на роботу та почнуть їй допомагати. Ось тільки все сталося трохи інакше.
Повернулася я одного разу після чергової важкої зміни і виявила вдома незнайомого хлопця.
Старша дочка, Аліна, червоніючи, представила свого… чоловіка! Вона привела Женю цього і заявила мені з порога, що вони поживуть у нашій квартирі, доки не зможуть знімати свою.
Я, м’яко кажучи, опинилася в ступорі від такого, але не змогла нічого заперечити. Я знову надіялася на розсудливість своєї дочки.
Звичайно ж, молодята і не думали про свою житлоплощу. Їхній первісток оселився разом із ними, мною та молодшою донькою. Почалися сутички безкінечні, що не дивно, адже квартира зовсім маленька.
Спочатку доньки жили в одній кімнаті, а я в іншій. Потім молодша Оля переїхала до мене у кімнату, а колишню дитячу зайняла молода сім’я старшої доньки.
І ось настав день ікс. Два місяці тому я повернулася додому і ніби потрапила до минулого: з порога зустріла Олександра зі своїм молодим чоловіком. Новини були ті самі.
Тут терпець мій урвався. Молодша чекала, що я маю тепер виселиться на кухню або у ванну, щоб звільнити місце ще одній молодій сім’ї. А, я ж забула сказати дещо. За комуналку та продукти весь цей час платила саме я. адже вони молоді і їм гроші на себе потрібні.
Та тут вже назад дороги в мене не було. Я відповіла дочці:
– У вас усіх є місяць, щоби знайти собі житло. Виселяються звідси всі. Тепер я живу сама!
Звичайно, я почула на свою адресу дуже багато неприємних слів. Мої рідні мене осудили – як можна виставляти рідних дітей в такий час.
Доньки погрожували, клялися, лебезили та благали. Але я була непохитна. Розумієте. мені уже 60, а вони дорослі. Хочуть влаштовувати своє особисте життя? Нехай роблять це у своїх квартирах, самостійно.
Минуло трохи більше місяця, як я живу сама. І я жодного разу не пошкодувала про ухвалене рішення.
Зараз у мене все гаразд. Доньки чарівним чином забули образу та приводять старша онука на вихідні, а всі разом частенькео приходять на вечерю, а потім повертаються у свої орендовані помешкання. І всім гарно! на скільки це можливо в наших реаліях…
Всім миру і добра! Бережіть себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
