fbpx
життєві історії
– А ми їсти в цій хаті будемо?, – сказав єхидно Василь, а його Марійка навіть не поворухнулася в той час. Вони чомусь були впевнені, що я повинна біля них на побігеньках бути. Я все розумію, але вибачте мене, це вже не перший день тим “гостям”. У них мала дитина, а мама й пальцем не поворухне, щоб щось приготувати. Мало того, я навіть кашу і молоко для їх сина за свої важко зароблені купувала

– А ми їсти в цій хаті будемо?, – сказав єхидно Василь, а його Марійка навіть не поворухнулася в той час. Вони чомусь були впевнені, що я повинна біля них на побігеньках бути. Я все розумію, але вибачте мене, це вже не перший день тим “гостям”. У них мала дитина, а мама й пальцем не поворухне, щоб щось приготувати. Мало того, я навіть кашу і молоко для їх сина за свої важко зароблені купувала.

***

Справа була влітку, але чомусь недавно ми згадували з чоловіком цю історію.

Молодший брат мого чоловіка Василь, з сім’єю живе під Києвом, як і ми зараз.

Того літа ми з чоловіком ще орендували квартиру в Києві недалеко від батьків Олега.

Молодший брат Олега постійно лаявся з матір’ю через дружину, а в столицю то їм хотілося – погуляти, по магазинам побродити, та й просто зі знайомими або з нами зустрітися, в гарну погоду шашликів посмажити.

І ось занадилися вони ночувати у нас з чоловіком, коли приїжджали до Києва. До батьків то їм ніяк, вічно в сварці з матір’ю.

І кожен раз повторювалася одна і та ж картина.

Ось в останній раз, подзвонив свекор і покликав усіх дітей на шашлики, хотів ще з матір’ю молодших помирити, але не вийшло, свекруха наша вирішила не йти на примирення.

Свекор все купив на шашлики, ми з чоловіком щось вдома приготували, купили напоїв різних на всіх.

Молодші приїхали зі своїм мангалом – порахували це достатнім внеском в загальний збір.

Увечері ми з сім’єю молодших (у них дитині тоді 2 роки було) пішли до нас на орендовану однокімнатну квартиру.

Сиділи ще довго спілкувалися, чоловіки випивали трохи. Я, звичайно, приготувала поїсти на швидку руку, треба ж мужикам закушувати. Племінника маленького погодувала.

Вранці, коли всі прокинулися, я вже приготувала сніданок на всіх. Нагодувала, напоїла.

На наступний день брат Олега запропонував сходити вранці в парк, погуляти всім, влаштувати пікнік на свіжому повітрі, поки хороша погода була.

Оскільки з нами маленька дитина, я взяла їй їжі (мама дитини вирішила, що не варто про це піклуватися), нарізала всім бутербродів з того, що було в холодильнику. У парку до нас приєднався свекор, який прийшов з динею на пікнік.

Всі, крім молодших, подбали про їжу та напої і щось з собою захопили з їжі. Вони ж порахували цілком очевидним, що про них і їх сина будуть піклується всі, крім них самих.

Повернувшись додому, я першим ділом побігла готувати обід – треба ж годувати чоловіка, та й гостей, ось вихована я так – гості в будинку – треба нагодувати. Тим більше маленька дитина.

Звичайно, мені ніхто не запропонував допомогти з цим (від чоловіків я цього і не чекала, а ось Марійка могла б, але вона раптом згадала, що у неї дитина, схопила його на руки і стала возитися з ним).

Ну нічого не в перший раз – приготувала, всіх нагодувала, в тому числі і маленьку дитину, мама якого зовсім не хотіла щось готувати своєму синові.

І треба сказати, що так відбувалося кожного разу, коли молодші приїжджали до нас в гості.

Мало того, що вони жодного разу з собою гостинців не привозили, хоча мали намір кілька днів пожити у нас, так ще й із задоволенням жили за наш рахунок і навіть кашу зварити своєму синові не трудилися.

І ось, останній раз, який я описую, дивимося ми з чоловіком, а молодші якось додому не збираються, проживши у нас вже два дні (в однокімнатній то квартирі) хоча домовлялися, що поїдуть на наступний день після шашликів.

Справа ближче до вечора і розмова вже з їхнього боку про те, що може бути вони ще залишаться на день і добре б щось вже повечеряти, їсти їм хочеться, та й дитину пора годувати.

Але тут Олег не витримав і сказав, що ми не хочемо другу ніч спати в передпокої на кушетці і прокидатися після неї з хворою спиною, тому що своє зручне ліжко в єдиній кімнаті віддали їм з дитиною.

Після слів чоловіка молодші зібралися і поїхали додому. Я зібрала щось поїсти в дорогу для дитини.

А вони образилися і про нас потім всім розповідали які ми жадібні, що не нагодували їх вечерею і вигнали з маленькою дитиною на ніч з дому. Проти ночі – це о 8 годині вечора, коли на машині своїй доїхати до себе їм менше години.

Ось такі невдячні бувають родичі, які вважають, що їм всі все повинні. А вони зі свого боку нікому і нічого не винні.

Уже більше пів року ми не спілкуємося. Зовсім.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page