— А нічого, що ти повинна? У тебе дітей немає, навіщо тобі квартира? – обурився брат. – Давай, пиши на мене дарчу!
Ага, ось я квартиру орендую, і повинна відмовитися від спадщини свого батька. А що? Буду все життя за оренду платити. Навіщо мені щось своє? Так, на його думку, я повинна була думати. За матеріалами
Наші батьки були одружені лише кілька років. Так що брат – голосно сказано. Діма – син жінки, на якій одружився мій батько. Переїхали тітка Аня з Дімою до нас – свого житла у них не було. І я дивувалася, чому 24-річний Діма досі живе з матусею.
Тітці Ані було 43, мій тато був на 2 роки старший нової дружини. Я – єдина дитина свого батька. І в квартирі, яку тітка Аня з синочком стали вважати своєю, у мене була половина, від мами. Маму я не пам’ятала зовсім. І тато довго не міг знайти жінку собі до смаку. Так що, багато років ми жили удвох. І тільки коли мені виповнилося 17, тато привів в будинок жінку.
Потім тато з дружиною купили будинок за містом. Діма залишився в батьківській квартирі, а я, посварившись з батьком через те, що відмовилася жити з Дімою удвох під одним дахом, пішла на орендовану.
Кілька років ми з татом не спілкувалися. Нероздільні, як я вважала, розбіжності. Аня мені не подобалася зовсім. Мені здавалося, вона якась не така. Неправильна. Аж надто вона тряслася над Дімою, і, крім Діми, ніхто її не цікавив. Навіть тато. І мене дивувало, як тато цього не бачить.
Мій тато був мудрою людиною. Ще за життя він написав заповіт. Його половина квартири – мені. А їхній будинок – Ані і її синові. Чесно і справедливо, на думку будь-якої людини, але не татової дружини і її синочка. Вони вважають, що раз вона була татовою дружиною аж п’ять років, то повинна отримати все його майно.
Зараз Дімі майже 30. У нього вaгiтна дружина і дитина. Зі своєю матір’ю він посварився, і жив в татовій квартирі тільки з волі мого батька. Адже Аня вважала, що син її зрадив, проміняв на бабу. А наpoдження у Діми первістка, вона сприйняла як святотатство. Мені іноді здавалося, що дітей Діма мав робити Ані, і тільки тоді її б все влаштувало.
Тато пропав. Просто пропав безвісті. Аня визнала його зaгuблuм через суд, якимось дивом отримала iнвaліднiсть і отримала частку в нашій з татом квартирі. І цю малесеньку частку вона подарувала сину, в обмін на його розлучення.
Те, що Діма подав на розлучення, не значило, що він розлучився. Вони з дружиною просто не прийшли до суду. Діма обдурив свою маму. І тепер Діма – власник однієї восьмої частини квартири. І вимагає з мене, щоб я написала на нього дарчу на все інше, адже йому чужа квартира потрібніше.
– А нічого, що ти повинна? У тебе дітей немає, навіщо тобі квартира? – обурився брат. – Давай, пиши на мене дарчу!
– Ага, знайшов днру. Я переїжджаю сюди, звільняй квартиру! Ви з твоєю матір’ю взагалі не маєте відношення до квартири моєї мами! Є хоч крапля совісті? І взагалі, тато знайдеться, я впевнена! Просто твоя мати до такої міри його дістала, що він втік! – я мало не ревіла.
Брат розсміявся:
– Ой, які ми ніжні. Слухай сюди – не напишеш дарчу, я продам частку. І тебе потім звідси все одно виселять! Так що давай по-хорошому, я навіть заплатити готовий.
Не знаю, скільки б тривали наші чвари, але тато знайшовся. Дізнавшись про віроломності подружжя, тато збирається подати на розлучення, як тільки визнає себе жuвим. Так їм, свoлотам, і треба. Я завжди знала, що ця Аня татові не пара. Звичайно, за тата прикро. Але справедливість восторжествує!
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
