А одружився я тому, що просто пора було, та й не хотів залишитися сам. Матуся моя вже у віці була, адже народила мене у 39 років, батька немає, сестер та братів теж, я один у мами.
Я не кохав свою майбутню дружину Олександру, але був упевнений, що буду добрим чоловіком і батьком. Ми з нею разом росли, ходили до одного класу, а побралися, коли нам було вже по 33 роки. Мати наполягала, щоб у мене була сім’я, їй так буде легше, знаючи, що я не сам залишуся, коли її не стане.
Зараз мені 44 роки, є двоє дітей, синові 10 років, а дочці 7. Розумію, що їм потрібен батько, але нічого не можу вдіяти зі своїми почуттями. Дружину не тільки не зміг покохати, а й взагалі ледве виношу зараз. Ні, я не зустрів іншу жінку, просто так більше не можу.
Минулого року попрощався з мамою назавжди. Від неї залишилася у спадок квартира, і я вирішив, що можу там жити сам. Головну місію я виконав: завів сім’ю, мати була дуже щаслива, любила онуків, та й з невісткою ладнала. Тепер у мене розв’язані руки, нічого не треба нікому пояснювати. Думаю, що дружина тільки зрадіє моєму рішенню.
Дітям допомагатиму, забиратиму їх до себе на вихідні, залишу квартиру потім у спадок. Виростуть, зрозуміють мене. Сподіваюся дуже на це. Тяжко жити з нелюбою людиною, все не так, навіть додому йти не хочеться.
Незважаючи на те, що ось так склалося моє сімейне життя, я зовсім не шкодую про те, що колись прийняв таке рішення. У мене є діти, старість не така самотня буде. Вдячний за сина і дочку Олексанндрі. Ось тільки зараз я зрозумів, що мала на увазі моя мати: діти – це дуже радісно і важливо.
Автор: Анатолій
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!