Ми з моїм Мішею одружені вже майже сім років. Познайомилися в інституті, вчилися на інженерів-будівельників, жили в одному гуртожитку на сусідніх поверхах.
У Міші завжди було повно лоточків і пакуночків з їжею, які він тоннами привозив з дому по понеділках. Його мама дуже смачно готувала і дбала, щоб її син завжди був ситий.
І ось, коли Міша задумав зі мною одружитися, повіз він мене знайомитися з тієї самої мамою – Тетяною Павлівною. Ми відразу з нею порозумілися. Це була практична, розумна та доброзичлива жінка.
Вона народила Мішу у 18 років, а коли дитині було півроку, її чоловік загинув. Але Тетяна Павлівна знайшла в собі сили виростити Мішу справжнім чоловіком.
Їй доводилося багато працювати, щоб прогодувати себе і сина, тому на зустрічі з чоловіками часу не залишалося. На момент нашої першої зустрічі їй був 41 рік, але виглядала вона навіть молодше за свої роки.
– Ось, передаю тобі в руки Мішу мого, – посміхнулася мені Тетяна Павлівна.
І ось ми з Мішею нарешті отримали дипломи і зіграли весілля. Жити вирішили в його рідному місті, бо там для нього була гарна робота.
Тетяна Павлівна відразу сказала, що до неї переїжджати не потрібно – вона жінка дуже зайнята, та й звикла жити сама. Ми погодилися з нею і зняли житло в парі автобусних зупинок від неї.
Іноді Тетяна Павлівна заходила до нас в гості. Завжди доглянута, в брючному або спідничному костюмі, з сумочкою через плече. Ніколи ніяких зауважень мені не робить, борщі мої хвалить, та ще й допомогти може по дому – золото, а не свекруха.
Нас з Мішею теж частенько кликала на пироги, ми з радістю пригощалися. У Тетяни Павлівни було багато подруг і друзів – то в театр з кимось йде, то в філармонію, то на День народження її запросили. Загалом, бурхливе життя.
Коли народився наш Санька, Тетяна Павлівна допомагала нам більше за всіх: і купати навчила, і груди показала, як правильно давати, і на візку з ним гуляла, щоб я могла вдень поспати. Санька наш часто бував у бабусі, вона могла забрати його з садка, якщо була потреба.
А потім свекруха стала нас уникати. Ні сама не приходить, ні до себе не кличе. Питаю у чоловіка – може, образилася на що?
Ні, каже, сьогодні подзвонила і повідомила, що на три місяці їде до подруги в сусіднє місто.
Ми знизали плечима, подумавши, що це дуже схоже на Тетяну Павлівну – зірватися і поїхати відпочивати. Тільки ось чому так надовго?
Дзвонила вона нам кілька разів по скайпу. Відео просить включити – на Саньку подивитися, а сама себе не показує. Я нічого не розуміла, а навпростець спитаю – вона жартує.
Одного разу дзвоню я Тетяні Павлівні, а вона каже, що в лікарню нашу місцеву потрапила, «з серцем». Я сказала, що ми приїдемо її провідати, але свекруха категорично відмовилася. «Я подзвоню вам, коли випишусь, тоді вже вдома і побачимося». – вирішила вона.
І дійсно, через пару днів вона запросила нас до себе, попередивши, що хоче нам щось розповісти. Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла сяюча Тетяна Павлівна і… тримала на руках немовля!
– Ми ось з Анатолієм Миколайовичем розписалися. І Ганну народили. Я вам не говорила, щоб не бентежити вас, та й боялася, раптом ви засуджувати будете, все-таки 47 років мені.
А я… а я так рада за свою другу матусю!
Я вважаю, що вона заслуговує щастя абсолютно в будь-якому віці! Я тепер їй допомагаю з Ганнусею, як вона мені колись.
Живуть вони з Анатолієм Миколайовичем душа в душу. Ось така золота у мене свекруха!
Ольга К.
Фото – “Документальні фільми”
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
