Живемо з Михайлом ми майже дев’ять років разом. Перші три роки жили без дітей, багато працював чоловік, я теж працювала, майже не бачились. Все було добре. А потім – трійко діток одне за одним.
Народила я першу дитину, синочка Назара, і тут все змінилося. Чоловіка наче підмінили. Почав жити якось сам по собі. Хотіла у той період піти, але до батьківського дому не пустили. Не наважилася.
Ближче до року малого стосунки з Мишком налагодилися, його мама поговорила з ним, і подіяло. Просив Мишко другу дитинку з маленькою різницею. Дітей я люблю, тому погодилася.
Другий син Данилко народився з різницею у два роки. Сестра чоловіка, зовиця Марта, допомагала перші півроку, переїхала навіть тимчасово до нас, а чоловік здебільшого працював.
Ну а через рік вийшла ще донечка Маргаритка. Коли ми про третього малюка дізналися, чоловік дуже просив залишити, і я погодилася, адже дуже хотіли ще й донечку. Народила.
Коли чекали третю дитинку, Мишко почав близько спілкуватися з хлопчиками. А ще змінив рід діяльності і почав працювати віддалено. Тут і почалися складнощі з чоловіком.
Розумію, що багато для нас двох клопотів. І Мишко, виявляється, не так все уявляв. Думав, буде як в аристократичному будинку: приходитиме, цілувати дітей і йтиме, повечерявши, до свого кабінету. А я маю зустрічати його смачною вечерею з трьома чистими та спокійними дітьми.
Словом, зараз він розчарований життям. Засмучується. Ходить завжди незадоволений. Радіти мені й дітям не вміє. Любить гроші та їх заробляти. Виглядає, ну наче крила обрізали людині і в клітку посадили, чесне слово.
Тільки ось я теж мріяла про одну дитину і на роботу бігати у гарній сукні. Але це життя, і моїм рішенням було подарувати життя та час трьом дітям. Це був свідомий вибір. Я, здається, прийняла долю, а чоловік – ні.
Мене втомило це постійне невдоволення один одним. Та й діти теж через таких батьків ростуть хиткіх та в різнобій, не відчувають впевненості та спокою, єдності. Помічників-родичів у нашому місті немає, Марта виїхала. Живемо самі.
Зараз молодшій дочці 1,5 року, середньому 3,5 і старшому синові 5,5 років. У кожної дитини свій характер, всі різні.
Що робити, з якого краю почати налагоджувати життя? Розумію. що щось треба робити, діяти, міняти.
Повторюся: колись я хотіла одну дитину, хотіла займатися роботою. І говорила про це Мишку постійно до першого сина. Після народження малюка я ніби розтанула в материнстві і розчулювалася кожному руху малюка, відчула, що я щаслива.
А чоловік і до весілля говорив про трьох діток. Двоє хлопчиків і дівчинку хотів. Тому, виходить, під впливом Мишка змінила свою мрію.
Чоловік зараз не задоволений моєю формою. Ну а як він гадав, моделлю залишуся? Невдоволення постійне, по дрібницях: то голосно сказала щось в публічному місці, то безглуздо пожартувала, то даремно чи не правильно написала до групи садочку. І виходить, що я скрізь не туди, не те. І я ніби закриваюся, не залишаюся сама собою, увесь час треба думати.
У мене до Мишка такі зауваженняя: часто відсутність позитивного настрою, відсутність бажання й ініціативи на поїздки, на покупки, прибирання, на будь-які рухи, що його зачіпають або примушують його до дії.
Хоча до дітей Міша майже завжди погоджувався на все, ніби зі мною був скрізь “за”. Він і сам зізнавався, що намагався здаватися мені ідеальним, щоби вийшла заміж за нього і діток народила йому, так любив, що боявся відлякати. А коли діти пішли, то й розвернулася медаль іншою стороною.
Не прийняв спосіб життя багатодітного тата. А няню брати не хоче, бо він удома весь час і може допомагати. А коли смикаєш його, так часто на відмову натрапляєш – він же працює. Хочеться самій все на себе взяти і не чіпати його зайвий раз.
А мені настрій у будинку важливий! Хочеться легкості та розслабленості. Із веселим настроєм легше робити і прибирання. А чоловік часто мені осаджує настрій у мінус. І тоді стає веселим чомусь він.
Віддалено працювати Михайло сам вирішив. Він адвокат. І зараз вирішив перепрофілюватися на інвестора професійного.
У любові до грошей та любові їх заробляти поганого мало, звичайно. Єдине, погано, коли людина цим тільки й живе, і якщо йому заважати, відволікати, це як від улюбленої справи відривати, він гнівається і нам “прилітає” з дітьми.
Пропонувала усамітнюватися в кабінеті і нам няню на допомогу найняти, але він не хоче. Хоче бачити, як діти ростуть, якщо він не змушений йти по роботі з дому.
Я теж хочу професію змінити, з юриста на дизайнера, коли дочка до садка піде. Поки не виходить. І чоловік не проти. Але це поки його особисто не стосується, він не проти. А коли мені треба і йому треба одночасно кудись – конфлікт інтересів неминучий.
Відчуття, що ми звикли жити порізно. То як вирішити ці всі накопичені проблеми? Змиритися й почекати дорослішання дітей?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
