Я живу в селі Чернівецької області. Давно вже небо забрало мого чоловіка, вдруге я заміж не виходила. Адже наш шлюб з Володимиром був здійснений в храмі – а значить, лиш він мій єдиний чоловік на все життя.
Та й у мене було заради кого жити – для нашого пізнього й довгожданого сина Данила, якого я народила завдяки нашим з Володимиром молитвам у 36 років. Зараз Дані самому вже 34 роки. Завжди у нас з ним було розуміння і чудові взаємини, але останнім часом все дуже змінилося.
Данило створив свою власну родину у 28 років. Обраницею сина стала дуже хороша дівчинка Василина, з нашого села, з дуже гарної родини, вона на два роки менша за Данила. Справили ми зі сватами дітям весілля як годиться, взяли вони шлюб у нашому храмі.
Жити стали зі мною – і будинок у мене досить великий, та й так має бути, щоб чоловік приводив молоду дружину в свою оселю.
Василинка мені одразу як донечка стала. Ми з нею у всьому були на одній хвилі: ні в чому не сперечалися, все робили по господарству разом, готували, прибирали. народилося у них з Данилом двоє діточок, хлопчик і дівчинка з різницею у два роки, прекрасні дітки!
Та не довго тривало сімейне щастя сина. Тобто він сам його зруйнував. Я не знаю, чого ще можна було бажати? Василинка і з лиця гарна, хазяєчка чудова. Але Дані цього виявилося замало – пішов він до міської панянки з райцентру, до Насті якоїсь.
Я й просила, й вмовляла дітей не кидати, побоятися Божого гніву – адже вінчані! – нічого не допомогло: пішов, переїхав у райцентр. Живуть там у свої задоволення, зі мною та особа спілкуватися не прагнула, а я з нею – тим паче!
З сином я наступні роки спілкувалася теж мало, а от з Василинкою й онуками, які повернулися в будинок її батьків – ще більше! Невісточка і подзвонить кілька разів в день, розкаже про онуків, забіжить з малечею, продукти занесе, пощебече про життя.
А ось тепер син єдиний і зовсім зі мною спілкуватися перестав, навіть з Днем народження не привітав вчора!
А все тому, що я невісточці 20 000 гривень, які довго відкладала, подарувала на її день Ангела. сказала Дані про це, так так образився! А сам про своїх дітей раз на кілька місяців лиш і згадує.
А я ж йому чесно казала, коли він їх кидав: його перша вінчана дружина Василинка – вона для мене назавжди його жінка від Бога, мати моїх двох онуків, моя доня. А його та хитра Настя, заради якої він від Василинки пішов – мені ніхто!
Ну, та небо йому суддя, якось проживу у мене онуки й й Василина є, сусіди, подруги. Зате я тепер точно знаю, кому залишу свій будинок. Всім миру й добра!
Автор – Олена К.
Фото авторське.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.