Чи можуть побутові звички чоловіка стати пусковим механізмом через якого розвалиться сім’я? Найбільша претензія жінок до чоловіків, як з’ясувалося, це невміння або небажання прибирати за собою. Здавалося б, візьми, прибери сама і не нагнітати обстановку? Але в деяких ситуаціях такі заходи не рятують.
– Не можу я так більше, – пояснювала Юля своїй мамі, – ну ладно він щось не прибирає, але він патологічний нечупара. І, якщо раніше, це якось можна було терпіти і не звертати уваги, то з часом вже важко.
Юля пояснює мамі своє рішення розлучитися з Дімою, з яким вони прожили в шлюбі 5 років. Вже народився син, вже «відсиджу» декретну відпустку і Юля, як всі молоді мами, буквально розривалася між будинком, роботою і дитячим садком.
Жили Юля з Дмитром в матеріальному плані середньо. Не було можливості шикувати, а й на найнеобхідніше грошей вистачало, тим більше, що у Юлі була своя квартира -дідовий спадок.
Про її чоловіка теж не можна було сказати, що бідний: машина, одиничка, записана на нього батьком і здавати, щоб в декреті їм було жити хоч трохи легше. Діма не має шкідливих звичок, не скандальний, любить сина, але своєї неохайністю він просто зробив спільне проживання нестерпним.
– Коли тільки-тільки одружилися, – згадує молода жінка, – ну зроблю зауваження, щоб відніс свої речі в прання – віднесе. Спершу, чому ванну за собою не вимив – піде вимиє. Посуд за собою прибере, але теж після численних нагадувань. А потім пішло по наростаючій.
Особливо ситуація загострилася саме після народження дитини. Діма не те щоб робив все спеціально або демонстративно, але його «свинських» звичок ставало все більше і більше. А при наявності маленької дитини відсутності часу, вкупі із загальною втомою Юлі, будинок активно перетворювався чоловіком на подобу хліва.
– Ніколи, – скаржиться Юля, – ніколи за собою не прибере, не вимиє раковину. Їсть у компа або телевізора, так потім крихти і посуд там і залишаються. Взуття ніколи не вимиє. Увечері в прихожки підлоги протру, так він вранці взувається і так її втопчить, що просто страшно дивитися. А адже синочок повзає, ходить, все це в кімнати тягнеться.
І прибирати, і говорити стало марно. Скрізь брудні речі чоловіка, сліди його прийомів їжі.
А коли приходила в гості мама Діми, то вона критично оглядала житло і дозволяла собі висловлювати свої міркування щодо здібностей молодої господині.
– А ти що думала, – говорила вона, – від мужика в будинку бруд. І це нормально. Я так все життя жила. Ні чоловіка, ні син за собою не прибирали. На то ти і жінка: встигай, ворушись, наводь затишок.
Розмов з Дімою було хоч греблю гати. Він кивав, але продовжував робити по-своєму.
А він повертався з роботи раніше, ніж Юля, іноді забирав сина з дитячого садка і приходячи з роботи, Юля просто не знала, за що хапатися: готувати вечерю або ліквідувати наслідки катастрофи, влаштованої чоловіком в квартирі вранці і до вечора.
– А в останній рік помітила, – продовжує Юля, – що Діма практично перестав чистити зуби і в душ його можна загнати, хіба що силою. Дезодоранти не рятують. Спати поруч неприємно, а його наволочку доводиться мало не у відбілювач вимочувати.
Терпіння жінки вичерпалося і в одну з субот, вона просто психанула на те, що чоловік повернувся за правами в кімнату в брудному взутті, хоча прибирання вона тільки-тільки закінчила. Юля запропонувала чоловікові зібрати речі і пожити окремо: у мами.
– Не на вулицю я його виставляла, – говорить дружина, – квартира у нього є, орендарів попередити і все.
Діма порадився з мамою і вирішив, що гроші потрібніші, квартирантів не стали просити з’їхати і син влаштувався в батьківській квартирі. А Юля залишилася удвох з дитиною.
– Місяць одна живу, – каже вона, – яка краса. Маленький син і то за собою іграшки і речі прибирає. У мене стільки часу вільного з’явилося. Все відмила, відшкребли, відчистила. І повертати його не хочу.
А ось Діма і його мама не розуміють, з чого Юля так роздратувався.
– Ну треба ж, – дивується свекруха, – набридло їй бач за чоловіком прибирати! А мені як? Я старше, ніж вона, а тепер вона на мене повісила цей обов’язок.
Мама Діми в таємниці від сина все ж попередила квартирантів. Щоб вони з’їхали, бо Юля має намір подати на розлучення: не посміхається мамі бути прислугою сина-нечупара. А мама Юлі, яка бачила, що з себе представляють побутові звички зятя, навіть не знає, що і сказати.
З одного боку шкода дочка, зять дійсно перетворював квартиру в хлів, а з іншого, як-то нерозумно звучить: розлучитися з-за того, що чоловік – нечупара?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
