fbpx

А ти що, по мою стареньку з’явився? – не повертаючи голови, спитав. Тихо опустився поруч. Старенька була така худенька, що він не відразу розгледів її серед білих подушок. Очі бабусі були закриті, вона важко дихала, заповнюючи всю кімнату хрипом, свистом і схлипами. Нахилився над нею і почав щось шепотіти – ласкаво і тихо

Мир тобі, – ласкаво сказав Ангел, сідаючи поруч з Котом на товсту гілку і струшуючи з неї сніг.

– Вітаю, – Кіт відкрив зелені очей, ліниво оглянув Ангела і відвернувся.

Ангел сховав під крилами босі ноги і подивився вниз. Під ними лежав білий двір, повний сміху, вереску, літаючих сніжок і скрипу кроків.

– Високо ти вибрався, – сказав Ангел, оцінюючи відстань до землі.

– Зате сюди навіть Сашків сніжок не долетить.

Ангел розуміюче кивнув і підібрав опущені крила. Помовчали.

– А ти що, по мою стареньку з’явився? – не повертаючи голови, спитав Кіт. Голос його був так само ледачий, але Ангел відразу побачив, як згустилася навколо нього біль і тривога.

– Ні, я ні за ким.

– А! – хмарка тривоги зріділа. – Вона щодня говорить, що скоро Ангел її забере, – вважав за потрібне пояснити Кіт. – Видно, інший прилетить…

Знову помовчали. Але, мабуть, Кота все ж турбувала присутність Ангела, і він якомога байдужіше запитав:

– А ти сюди навіщо?

– Та так, відпочити присів. Хлопчину одного у вашому місті від нього ж самого рятував. Ох, і важка це робота! Тепер додому лечу.

– Так ти, це… і від хвороби можеш?

– Дивлячись, яка недуга. Але багато чого можу. Хранитель я.

– Так чого ж ти тут розсівся?! – заревів раптом Кіт. – А ну пішли!

І він рудим вихором злетів на землю. Ангел тихо опустився поруч. Старенька була така худенька, що Ангел не відразу розгледів її серед білих подушок. Очі бабусі були закриті, вона важко дихала, заповнюючи всю кімнату хрипом, свистом і схлипами. Ангел нахилився над нею, поклав на неї білі крила і почав щось шепотіти – ласкаво і тихо.

Поки він так стояв, Кіт підкинув у грубку дров, посунув на плиту остиглий чайник і поставив великий кухоль з молоком, сипанув в нього якоїсь трави – готував питво для господині. Коли Ангел розігнувся, дихання бабусі було рівним і тихим, запалі щоки порожевіли.

– Нехай поспить, – сказав він Коту. – Ослабла вона дуже.

Кот відвернувся і швидко витер очі. Старенька спала, а Кіт і Ангел пили чай, і Кіт все підливав у свій чай вершки, а Ангел посміхався, дивлячись на нього.

– Я, напевно, залишуся поки у вас, – сказав він, розмішуючи мед, – Поки Микитівна не підніметься.

– А ти звідки знаєш, що вона Микитівна?

– Я ж Ангел. Я і те знаю, що тебе Тимком звуть.

– Значить, познайомилися, – хмикнув Кіт. – А тебе як величати?

– А у нас імен немає. Просто янгол.

Кіт мовчки посунув йому вершки і сьорбнув з кухля.

Цокали над столом ходики, тріщали в печі дрова, за вікном посилювався вітер.

– Ось ти питав, навіщо я високо заліз, – посміхнувся раптом Кіт. – Виходить, тебе чекав.

І задумливо додав, прислухаючись до вітру:

– Шкарпетки тобі зв’язати треба. Що ж ти босоніж по снігу?..

You cannot copy content of this page