Після заміжжя моє життя, як під копірку, схоже на життя моїх батьків, і я також будую свої стосунки з чоловіком, як і моя мама з батьком. Але, розуміючи це, я все одно нічого не можу змінити.
Мій батько непогана людина, але зовсім не пристосована до сімейного життя. Мало того, що у нього не було постійної роботи, то він примудрявся ще й боргів набратися. Коли мама починала його вичитувати, він не ображався, а ще й заспокоював, ось мовляв, знайду скоро нормальну роботу, тоді не лише борги віддамо, а й ти не працюватимеш.
Кілька разів мама кидала тата і йшла до своїх батьків, але через тиждень поверталася назад, і не тому, що тато просив повернутися, він навіть не приходив до нас, а тому, що тато сам пропаде.
Бабуся намагалася маму мудрості навчити, але це не допомагало. До речі, так вони й досі живуть. І не тільки вони, тепер і я живу так, тобто “яблучко від яблуньки” недалеко.
Чоловік мій постійно шукає роботу з гідною зарплатою, та ще й примудряється взяти кредит у банку, то на новий телефон, то на поїздку на відпочинок. І робить це так, ніби він сам заробив на відпустку для сім’ї. Йти служити на 100 000 гривень не бажає, хоча я б не проти: і змужнів би, і ремонт би рнарешті зробили.
А в усьому іншому Остап прекрасна людина, і вдома все допоможе, і не закатуватиме сцени з дрібниць.
Про розлучення в мене ніколи не виникало навіть думки, бо знаю, що не вибереться він зі своїх боргів без мене, та й люблю я його і жалію. І згодна з мамою, яка казала: «Пропаде він без мене».
Ось таке в мене життя, точнісінько, як у мами.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
