– А я і не думала, що Олеся так вчинити могла, – розповідає про свою невістку шістдесятлітня Тамара Антонівна, – обманювала мене більше трьох років, а як у самої біда трапилася, то як лисиця прибігла до мене на задніх лапках допомоги просити…
Невістка Тамара Антонівна – тридцятирічна Олеся, вийшла заміж за сина свекрухи – Максима, ще років п’ять тому. За цей час різні історії траплялися, але одна з них особливо вразила Тамару Антонівну ..
Олеся з Максимом – сучасна міська сім’я. Діток поки немає, але планують. Живуть від зарплати до зарплати – витрачають свої гроші на шмотки, походи по магазинах, развлекушкі типу кіно, боулінгу, ресторанів. Пару раз на рік за кордон вибираються.
Живуть сьогоднішнім днем в загальному. Після весілля молодята вирішили зняти для себе невелику однокімнатну квартирку, як говорила Олеся: «настала пора звити гніздечко». Зняли однушку недалеко від метро і перевезли всі свої речі туди… Споживачі одним словом, але це ж нині не засуджується…
Тамара Антонівна, навпаки, жінка відповідальна, навчена величезним життєвим досвідом, ощадлива, в якійсь мірі навіть економна… І грошик, якщо зайва у неї з’являлася, поки вона працювала, то намагалася відкласти на чорний день… Коли готує на кухні – нічого зайвого не викинуть з продуктів – все стане в нагоді. І адже як смачно виходить – пальчики оближеш!
Щороку вона в кінці осені закочує свої фірмові банки – огірочки, помідорчики, капусту, грибочки, томатний сік і інші смакоту. Вся шафа на кухні забита своїми стравами – і на зиму вистачає, і подружок своїх, або родичів пригощає.
Особливо її фірмовими солоними огірками цікавився племінник – як не приїде з сім’єю, так все одне й те саме: «Тітка Тома, я від Вас без огірочків не виїду, вже вибачте…». Відвантажить йому дві трилітрових банки і скаже обов’язково: «Їжте з картоплею відвареною – найсмачніше поєднання буде!».
А ось невістка, якщо з сином і приїдуть раз в три місяці до неї в гості, посидять для галочки і їхати зберуться. Тамара Антонівна принесе своїх фірмових солінь: «Олеся, візьміть з собою обов’язково, поїсте з Максимом… Дуже смачно, я вчора пробувала». Невістка знехотя фиркне, але візьме все ж баночки з неприхованим байдужістю: «Гаразд, ми підемо…».
Тільки за поріг вийдуть, як почне чоловікові вимовляти: «Набридло вже ці склянки тягати, як гуманітарна допомога якась!». Чоловік тільки кивне, зітхне та й далі піде.
Ну, а як приїдуть вони до себе додому, так ці баночки, так трепетно приготовані Тамарою Антонівною, відразу ж у відро для сміття полетять, без усякого жалю і співчуття. Потім свекруха подзвонить Олесеві, а та лише сухо відповість: «Так сподобалися, смачні…».
Лише одного разу Тамара Антонівна розкрила цей обман. Прийшовши в гості на день народження невістки, вона принесла чотири літрових баночки з огірками та помідорами. Одну наполягла відкрити на застілля, а три інших так їм і залишила.
І вже пішла ніби як додому, але ось невдача – забула сумочку. Повернулася… – двері відкрив син і миттю пішов в кімнату зі словами: «Зараз футбол, на кухні на кшталт подивися, маа…».
Тамара Антонівна пройшла на кухню, взяла сумочку і вже виходила, як погляд її впав на відро для сміття поруч з проходом, в якому так затишно розмістилися три банки, подаровані їй сина з невісткою.
В голові у неї миттю промайнули думки: «Як же так… Такі невдячні… Хоч би віддали кому… Але щоб викидати…». Вона навіть розплакалася в той момент. А прийшовши додому, вже через тиждень спеціально подзвонила невістці і запитала як соління, сподобалися? На що та, абсолютно впевненим і нахабним голосом відповіла: «Так, спасибі, нормальні…».
Гаразд… перестала Тамара Антонівна своїми баночками їх пригощати. Ну, а вони звичайно і не просили. Ось тільки через півроку, після цього випадку, неприємність у Олесі на роботі трапилася – звільнили її в зв’язку з ліквідацією фірми.
Це її єдина робота за все життя була і як тільки їй повідомили про можливе звільнення у неї відразу очі стали круглими: «Куди я тепер піду? За знімну квартиру ж платити треба!
А у Максима зарплата в його бюро копійки, на життя не вистачить нам двом… ». Звільнили її і роботу вона знайти не може – по співбесідах ходить, але ніде не беруть – то чи досвід роботи не підходить, то чи зарплатні очікування…
Вона вже на меншу зрплату готова була йти в якийсь дослідний інститут, а й там відмовили: «Ми вам передзвонимо». Але не передзвонили…
Що робити? За квартиру платити треба, їду купувати треба, за транспорт платити треба… Про шмотках і розвагах мова вже не йде – економити почали навіть на їжі – купувати локшину швидкого приготування і товари з биркою «червона ціна». Власник квартири приходив: «Ви прострочили на три дні… Коли платити будете?». Уже виселити погрожував…
Вирушила тоді Олеся до свекрухи – більше у неї в місті нікого не було. Батьки в неї самі в провінції живуть – з хворою бабусею і сестрою школяркою – їм би самим допомогти.
А чоловік, Максим, чого то посоромився до матері йти, грошей просити: «Та що я, як чоловік піду у матері просити грошей. Ти хоч як жінка, як невістка, попросиш, ну скажеш – нам з Максимом… ».
Тамара Антонівна тоді невістку уважно вислухала і каже: «Ось ти мені, Олеся, скаржишся, що на їжі економите – локшину цю противну берете, уцінені продукти.
Але хіба я Вам не давала тоді свої банки з смачними ласощами?! Хіба вони гірше були ніж ця локшина? А куди ви їх поділи? Їли, чи що? Говори вже, не соромся…».
Олеся тоді все зрозуміла, заплакала і обняла свекруха: «Вибачте Тамара Антонівна, я їх викидала тоді в смітник і брехала Вам, що з’їли. Зараз дуже шкодую про цей обман – тоді мені не до цього було… А зараз життя інше у мене пішла – я б і ваших солінь з радістю б поїла, тільки б налагодилося все…».
Свекруха тоді пробачила невістку, грошей пробачила – син адже все-таки з нею живе. Але баночки свої все одно їм не дає – «треба буде, самі приїдуть, у мене поїдять…».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
