А я ніби відчувала, що поки донька буде гнатися за красивим життям і машинами, життя проскочить повз неї. Всі її друзі вже давно заміжні і дітей до школи водять. А наша Оля тішиться, бо на машині їздить. Та тут плакати треба. Щоб в неї життя гарно склалося ми з чоловіком поїхали на заробітки. Все для Олі старалися. Я б ніколи й не подумала, що до такого дійде. Їй вже тридцятка стукнула, а розуму, певне, на шістнадцять.
Ну і що мені робити?
Наша донька Оля завжди росла, можна сказати, майже без обмежень.
Ми з чоловіком Остапом все життя намагалася дати тільки найкраще своїй доньці.
Багато працювали за кордоном, аби в Олі був і ноутбук, і планшет, і все, що вона хоче.
Звісно, ми не бачили багатьох періодів в житті Олі, але ми ж не залишили напризволяще, а дали на виховання бабусі.
Коли ж ми приїхали додому то прийшлося ще певний час зживатися з донькою. Але ми все одно намагалися робити все якнайкраще.
Ми почали будувати нову хату, і тому в той період Остап знову поїхав закордон.
Оля ж захотіла обрізати і помалювати своє довге і красиве волосся. В цьому я їй не відмовила, хоча знала, що Остап не згодився б з таким рішенням.
Коли прийшов час Олі вступати в університет, ми довго думали, на яку спеціальність її віддати. Зрозуміли, що доньці не погано вдається математика, тож віддали на бухгалтера.
Перший курс минув добре, а на літо Оля пішла на роботу в ресторан. Тоді ж коли почалося навчання я і зовсім перестала бачити доньку. Вона і вчилася і підробляла, щоб гроші свої мати.
Оля в той період ні з ким не зустрічалася. Донька казала, що їй це поки не потрібно.
Дочка хотіла назбирати на власну автівку. А хлопці, на її думку, зараз такі, що біля них не зекономиш…
Так Оля перший час і була без хлопця.
Минуло декілька років і донька все-таки наскладала на власну автівку. Під час роботи офіціантом доньку помітили і запросили працювати адміністратором. Від цієї пропозиції Оля не відмовилася, тож жодного дня не пропрацювала за спеціальністю.
І ось доньці скоро виповниться майже 30, а вона досі не знає, як це мати хлопця. Всі її однолітки або заміжні, або вже дітей мають, або живуть громадським шлюбом, або зустрічаються вже багато років.
А моя Оля, коли нарешті почала шукати собі хлопця то все не те, всі не такі.
Тепер так собі думаю, що краще б було їй в студентські роки не на машину збирати, а особисте життя влаштувати.
І що тепер я маю робити? Як допомогти доньці? Як не дати їй залишитися старою дівою?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!