А я Орисю попереджала. – Для чого тобі такий чоловік? – А тут ще й на тобі, виявилося, що при надії. Чим думала, хто його знає. Весілля дочці ми не робили. Не до того було. Ледь до РАЦСу потрапила, бо лікарі не випускали з палати, а ті хотіли, щоб все, як в людей. А тепер, коли онуку трохи більше року, Орися мені заявляє, що хоче розлучитися. А за що буде жити? Знову на мою шию залізе?
– Розлучатися зібралася наша Орися! Сидить в декреті, дитині рік і два місяці, до саду ще, як до неба, грошей немає, житла, звичайно, теж. Чоловік її не влаштовує!
Лінивий, безініціативний, не допомагає по дому, дитиною не займається. Приходить з роботи і лягає на диван з телефоном. Не про таке життя вона мріяла!
Моїй Орисі та її чоловіку, двадцять шість років, рік тому вона вийшла заміж. Весілля як такого не було – наречену під розписку на пару годин відпустили до РАЦСу з відділення пологового будинку, де вона лежала на збереженні.
Я була не в захваті ні від такого шлюбу, і взагалі просила дочку, щоб добре подумала, чи треба їй ця дитина від такого чоловіка, але ж чи вони слухають нас. Всі ж розумні.
Молоді орендували квартиру, яку я відмивала і приводила в порядок перед появою малюка. Ну а хто ще б став це робити?
Орисі з шостого місяця лікарі прописали суворий постільний режим, вставати і ходити тільки до вбиральні.
Зять сильно до роботи не рвався, а свати і зовсім самоусунулися від того, що відбувається. Промайнули пару раз за весь цей час на горизонті і все.
Купувати все необхідне для дитини теж довелося мені з чоловіком.
Орисі лікарі говорили – раніше мамою станеш, готуйся!
Я дивлюся, восьмий місяць на носі, а у них ще ні пелюшки, ні сорочечки. Чоловікові кажу, знаєш що, поїхали, візьмемо найнеобхідніше, щоб було про всяк випадок. По парі пеленок, кофтинок, комплект на виписку. Все одно стане в нагоді, зайвим не буде. А там вже потім вони визначаться і те, що ще потрібно, докуплять самі…
Дива в черговий раз не відбулося. Я з чоловіком взяли дійсно мінімальний набір речей, в розрахунку на те, що Орися потім докупить, але… Докуповувати придане довелося дідові з бабусею вже в поспіху після народження онука, коли з’ясувалося, що у малюка є тільки те, що купили тоді “на всяк випадок “…
Коляску, ванночку, стілець для годування, автокрісло, щоб возити дитину в машині, пеленальний стіл купували теж ми. І до сих пір на дочку і внука у нас йдуть пристойні суми – благо, що двоє поки працюємо, не пенсіонери, і ці витрати не вибивають з колії.
Взуваємо, одягаємо і Орисю, і дитину, а що робити! На одну зарплату живуть, та ще за оренду платять. А зарплата у зятя не те щоб сильно велика. Тільки на прокорм…
І з дитиною я час від часу допомагаю – правда, набагато менше, ніж, напевно, хотілося б дочці. Все-таки ми з чоловіком працюємо, можемо підключитися тільки у вихідні.
До того ж дитина ще маленька, без мами надовго не залишається. А Орися, видно, сильно втомилася. Дитина цілий день кудись лізе, падає, вивчає світ, за нею потрібно дивитися і ходити по п’ятах.
Чоловік приходить ввечері і сідає відпочивати. Йому не до дитини, бо сильно заморився. Як тільки Орися у ванну зайде, як починається: “Ну ти скоро? Ти де там? Давай швидше!”
Ось скажіть мені, навіщо взагалі такий чоловік? Ні грошей від нього, ні допомоги, ні участі. Одній і то простіше!
– Мамо, я ж одна не залишуся, у мене ж батьки є! У разі чого, допоможете!
Приблизно так вона заявила мені днями.
– А я, чесно кажучи, вже втомилася допомагати! Тепер мало того що гроші вкладати потрібно буде, так ще і ввечері після роботи з дитиною сидіти. Проживаючи в одній квартирі, все одно доведеться! З іншого боку, ну не вижену ж я дочку з онуком на вулицю… Вона ж таки не сирота, дійсно! У складній ситуації треба допомагати…
Як вважаєте, є шанс повернути дочку з небес на землю, дати зрозуміти, що вона вже виросла, і мама з татом їй більше нічого не винні?
Як бути? Що думаєте?
Фото ілюстративне – rodzina.wiara
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
