fbpx
життєві історії
А я сина просила, для чого так рано забирати від мене онука, нехай Галинка поправляється спокійно дома, ми що, за Артемком, якому вже три роки не приглянемо? Не послухали. Ну думаю, добре, там же приїхала сваха, вже не так важко буде невістці. Але куди там. – Я не можу на так довго чоловіка залишити дома, пропаде, або ж коханку в дім приведе

А я сина просила, для чого так рано забирати від мене онука, нехай Галинка поправляється спокійно дома, ми що, за Артемком, якому вже три роки не приглянемо? Не послухали. Ну думаю, добре, там же приїхала сваха, вже не так важко буде невістці. Але куди там. – Я не можу на так довго чоловіка залишити дома, пропаде, або ж коханку в дім приведе.

***

Якби мені хтось пів року тому сказав, що я не захочу, щоб рідна дочка з сім’єю приїжджали до мене на вихідні, ніколи б не повірила. Не засуджуйте мене строго, історія справді важка.

– Хоч би дочка на ці вихідні не приїхала (вона вчилася в університеті в місті)

– Що ти таке кажеш?

Ага, приїде, а на що її потім відправляти назад, грошей немає ні копійки.

Тоді я все одно не зрозуміла свою знайому, думала “Ось я б все одно якось викрутилася”. Видно, доля мене покарала, сьогодні в моїй голові промайнула та сама думка.

Сім’я моя за останній місяць росте і росте. Для тих, хто не читав попередні статті, скажу, що в квітні ми перевезли до себе свекруху, потім тимчасово довелося взяти до себе онука (невістка лягла в лікарню). Вчора Галинку виписали.

Я попереджала, що Артема поки везти до неї рано, вона ще слабка (зараз після операції через тиждень виписують). Так ні: “Везіть, везіть”.

Привезли. Але людина ще не відновилася, легко сказати – впорається, минув лише тиждень. Дитину треба годувати, стежити за нею, а їй потрібен відпочинок і спокій.

Я сподівалася, що хоч її мати залишиться на пару тижнів, допоможе. Я помилилася, свати зі словами “Як я діда одного залишу, він там без мене загуляє” попрощалася з дитиною і вирушила додому.

Що поробиш, переїхали всі до нас. Як її залишати, вона так 50 кг була, а зараз лячно дивитися. Син буде їздити на роботу, 60 км – НЕ відстань, місяць потерпить.

Сьогодні субота, дочка з зятям зазвичай приїжджають до нас.

А я дивлюся на свій лазарет і думаю “Хоч би не приїхали, у мене і так турбот: старий, малий, хворий і два здорових мужика”. Та й невістці спокій потрібен.

Ох і життя настало. Надіюсь, скоро стане легше…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page