– А я то думаю, чому син зі Світланою такі скритні стали. Коли не подзвоню: “Мам, все в нас добре. Зараз розмовляти не можу. Давай пізніше”. А пізніше так і не настає. Добре, що ця “дивна” телефонна розмова Сергія з батьком відбулась, а то б і не дізналися, що вони вже й заяву до РАЦСу занесли
– Чоловік на тому тижні приходить з роботи, я дивлюся – задуманий якийсь! Питаю, ти чого, сталося щось? А він каже – а ти знаєш чи ні, що Сергій одружується?
Ну ти даєш, відкрив Америку, відповідаю. Вони з Світланкою вже півтора роки живуть, і про весілля говорили ще влітку.
А чоловік мені – а ти знаєш, що весілля у них в наступну суботу?
Сергій – двадцятишестирічний син Ольги Яківни та її чоловіка Івана Григоровича – зі своєю дівчиною живе окремо, в квартирі, яку мати з батьком колись купили синові “на старт”. Батьки подарували ключі від цієї однокімнатної квартири синові на інститутський випускний. Правда, за документами житло оформлене на Ольгу Яківну – щоб хлопець по молодості років не наламав дров, так йому і пояснили.
Сергій з приводу оформлення квартири все розуміє, ні на що не претендує і вдячний батькам. Все-таки мало у кого з його знайомих є своє житло в такому молодому віці. Було куди і дівчину привести, ту саму Світлану, яка тепер, виявляється, ні багато ні мало – його офіційна наречена…
Світлана, за висловом Ольги Яківни, “дівчина собі на умі”: на контакт не йде, в очі не дивиться, в гості приходити під різними приводами відмовляється, і розговорити її так і не вдалося: кожне слово потрібно тягнути кліщами. Чи то соромиться, чи то ображається на щось, хіба зрозумієш?
Ольга Яківна спробувала з’ясувати у сина, але не сильно досягла успіху.
– Ой, мамо, не звертай уваги, вона просто інтроверт! – пояснив син.
– Дуже важко сходиться з людьми! Справа зовсім не в тобі…
Ольга Яківна тільки посміхається. – Щось з Сергієм цей інтроверт зійшовся дуже швидко!
У травні познайомилися, в червні вже речі перевезла до нього. Це минулого літа було, а цим вже й про весілля заговорили. Я питала Сергія – так коли, мовляв, саме весілля у вас, він якось нічого виразного не сказав. Ну я більше і не лізу! Думаю, самі скажуть, як тільки зберуться, розмріялася! Скажуть вони, як же…
– Послухайте, ну так, виходить, батьку-то сказав, раз Іван Григорович в курсі справи?
– Батькові теж не сказав! – зітхає Ольга Яківна. – Іван випадково підслухав розмову Сергія з Світланою, як вони обговорювали майбутнє весілля, там бенкет шикарний затівається.
Іван Григорович з Сергієм разом ходять в спортзал, і минулого тижня син зателефонував батькові з приводу цих занять. Поговорили якийсь час, відключилися, а через деякий час на мобільнику батька висвітився дзвінок від Сергія. Мабуть, хлопець після розмови поклав телефон в кишеню або в сумку. На гаджеті якимось чином знялося блокування екрану, і телефон сам по собі повторив останню операцію – набрав номер Івана Григоровича.
– Загалом, батько відповів на виклик і почув розмову нашого Сергія з цією Світланою – разом кудись в машині їхали і обговорювали весілля, яке через кілька днів. Іван каже, я притих і слухав хвилин десять, напевно. Отак вони поговорили про інше, і він відключився…
– Ну… Можливо, Іван Григорович щось неправильно зрозумів?
– Все правильно він зрозумів! – зітхає Ольга Яківна. – Ми подзвонили вже тут одній знайомій, вона в нашому РАЦСі працює… Загалом, дізналися і дату і час реєстрації, дійсно весілля на цьому тижні, через п’ять днів.
Іван все правильно почув. Син мовчить, як партизан, ми намагалися натяками вивести на розмову.
– Ні-і … Там повноцінне весілля готується, з лімузином і свідками, не те, що забігли в джинсах, розписалися і пішли…
Ользі Яківні страшенно прикро – єдиний син, і відносини з ним завжди були нормальні, і дівчину батьки жодним чином не кривдили. Сина виростили, вивчили, квартиру придбали. А тепер дожили до того, що навіть про весілля їм не повідомили.
– А ті батьки, як думаєте, будуть на весіллі? Або теж не знають ні про що?
– Я так зрозуміла, що всі все знають, крім нас з чоловіком! – зітхає Ольга Яківна. Влаштовувати розгром?
– Ми вирішили – “розгром” не наш метод! – каже Ольга Яківна.
– Іван каже, наряд, купимо хороший букет і приїдемо до РАЦСу на реєстрацію в призначену годину. Ага, без запрошення! Ну а що робити, якщо нас не запрошують!
– Влаштуєте все це прямо на весіллі?
– Та нічого поганого робити не будемо. Просто привітаємо нареченого з нареченою, в очі подивимося синові, та й все. У ресторан не поїдемо, обійдемося без салатів, це нехай без нас… Якщо захоче син, потім поговоримо. Все одно якось повідомити нам про своє одруження вони повинні!
А вам як ідея з’явитися на весілля сина без запрошення в такій ситуації? Що думаєте з цього приводу?
Фото ілюстративне – redd.it
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
