fbpx

– А я тут, уявляєш, допомогла сестрі своїй рідній, на свою голову! – поділилася днями знайома. – Тепер ось лікті кусаю. Правильно кажуть, не роби добра, не отримаєш зла. З таким трудом її влаштувала на роботу – а вона кинула через місяць! Перед людьми незручно… Все, більше ніколи допомагати не буду! Нехай тепер сама свої проблеми вирішує!

– А я тут, уявляєш, допомогла сестрі своїй рідній, на свою голову! – поділилася днями знайома. – Тепер ось лікті кусаю. Правильно кажуть, не роби добра, не отримаєш зла. З таким трудом її влаштувала на роботу – а вона кинула через місяць! Перед людьми незручно… Все, більше ніколи допомагати не буду! Нехай тепер сама свої проблеми вирішує!

Сестра знайомої, Ірина, в шлюбі вже дванадцять років. У неї троє дітей, старшому десять і з того часу, як пішла в перший декрет, вона не працює.

– Так я і без роботи цілий день як білка в колесі, – пояснювала Ірина. – Побут, діти, уроки, приготування їжі – на дивані сидіти колись. Зате і результат є – діти доглянуті, здорові, вчаться добре, в будинку чистота і пахне пирогами… У працюючих жінок все наперекосяк!

Сім’ю забезпечував чоловік і в принципі, зі своїм завданням до останнього моменту справлявся. Однак Ірина, будучи вся в дітях, як-то прогледіла, що з чоловіком давненько коїться щось недобре.

В принципі, не дивно – працює чоловік від зорі до зорі, приходить вночі, поїсть там на кухні, покурить, так спати йде. Тільки Ірина йому почне щось про дітей розповідати – а він вже спить. Вранці підірветься і на роботу.

Але одного разу чоловік повідомив, що жити так, як вони живуть, більше неможливо. Все надоїло, любов пропала, а отже, сім’ї у них давно немає, Ірину він не любить, зате, здається, любить іншу жінку.

Втім, точно не впевнений, йому треба піти, пожити одному, подумати, розібратися в собі. У будь-якому випадку, недавно куплену квартиру він залишає дружині і дітям, грошей буде давати, але на жаль, не так багато – адже йому треба зняти собі житло, налагодити побут. Переночує він у матері, за речами заїде завтра. Крапка.

Перший тиждень Ірина ридала і заламувала руки. Прибігла свекруха, яка у Ірини просто золото і завжди на її боці, сестра, подружки, стали думати, що робити.

А Ірина адже навіть на чергу в садок не спромоглася встати. Без стажу, без освіти, без якихось навичок – причому, жити звикла ситно і привільно. Спробуй такій принцесі роботу знайди.

Загалом, всі – родичі і подруги – встали на вуха, напружили всі свої зв’язки. Вибили садок, місце в групі продовженого дня, сестра ось з великими труднощами знайшла Ірині роботу.

Домовилася зі своїм начальством, поручилася за Ірину головою – мовляв, вона і акуратна, і відповідальна. Робота нескладна, треба вести бази даних, графік зручний, частина роботи можна брати додому – Ірині дуже добре пішли назустріч, знаючи її ситуацію.

Загалом, за місяць якось налагодили життя без тата. Старша дитина на групі продовженого дня, двоє молодших – в дитячому саду до п’ятої. Ірина почала працювати, спочатку важко, а потім все більш втягуючись.

Життя стало входити в свою колію. Все, звичайно, далеко не так просто – молодший в саду кожен день плаче, старшого тепер нікому водити на секцію і шахи, а середнього – на курси підготовки до школи…

…А під кінець третього місяця самостійного життя на порозі з валізою з’явився чоловік і батько. Він все обдумав і зрозумів, що заради дітей цілком можна спробувати все налагодити.

Що там у нього сталося насправді – незрозуміло, можливо, просто «інша жінка» дала відкоша. Інші жінки нині теж не дурні, вішати собі на шию мужика з трьома малими дітьми.

І Ірина його прийняла. Гаразд, то справа її. Але при цьому:

– по-перше, звільнилася з роботи, підвівши сестру. Сестрі дуже незручно перед начальством. Хоча компанії це тільки на користь, знайшли іншу дівчину, більш кваліфіковану і моторну.

– по-друге, забрала дітей з саду. Із середнім ходить на підготовку до школи, з молодшим сидить удома.

– Ну ти могла б хоч кілька разів на тиждень водити дітей, щоб місце зберегти! – докоряє її подруга, яка допомагала вирішити питання з садом.

– Так навіщо мучити дітей, раз я вдома сиджу? – кліпає очима Ірина. – Не розумію я вас, чого ви від мене хочете? Ну допомогли у важкий момент, спасибі! Але тепер все налагодилося? Чого заради мені сидіти на цій роботі і маринувати дітей по садам та групи подовженого дня, коли можна вже цього не робити?

…Я краще буду сидіти вдома і займатися дітьми. Уроками, виробами, кружками та секціями. Коли ситуація складна, сади-продовженого виправдані. Але коли можна дозволити собі займатися дітьми і будинком – навіщо тягнути з себе жили на роботі і мотати дітям нерви?.. Чоловік може піти? Але ж може і не піти. А якщо і піде – ну що ж, зате ще кілька місяців я присвячу своїм дітям, а не роботі на чужого дядю… Проблеми треба вирішувати по мірі надходження!

Права? Або все-таки даремно вона так, треба було продовжувати працювати, не дивлячись на труднощі, щоб бути застрахованою від несподіванок?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page