fbpx
життєві історії
– А я ж знала, що цим закінчиться! – ледь не плаче моя знайома, Ольга. – Синові десять разів говорила. Розмовляла, попереджала, нагадувала. Він все на мене рукою махав – мамо, я все знаю. Ну ось, дострибалися тепер! Ця Віка просто проходу Данилові не давала. І надзвонювала, і писала, і зустрітися його кликала постійно. Телефон просто не замовкав. Приїжджала, чатувала його, чоловік її в нашому під’їзді бачив. Судячи з усього, дівчинка дуже настирлива. Мені навіть здалося, що вона старша Данила набагато. Я була здивована, що їй теж шістнадцять… У Данила такий вже прямо любові до неї не було!

– А я ж знала, що цим закінчиться! – ледь не плаче моя знайома, Ольга. – Синові десять разів говорила. Розмовляла, попереджала, нагадувала. Він все на мене рукою махав – мамо, я все знаю. Ну ось, дострибалися тепер!

Історія банальна: дівчинка Віка, з якою дружив шістнадцятирічний син Олы – Данило, раптово чекаэ дитину вже. Термін ще невеликий, але мама Віки, здається, принципово проти гріха.

– Стану тепер бабусею в неповні сорок років! – засмучується Оля.

…Діти познайомилися в предметному таборі минулого літа. Ровесники, обидва недурні, вчаться добре, обидва єдині діти в благополучних повних сім’ях. У таборі обмінялися контактами, а вже по приїзду додому дівчинка Віка сама знайшла Даню в соціальних мережах.

– Ця Віка просто проходу Данилові не давала, – розповідає Оля. – І надзвонювала, і писала, і зустрітися його кликала постійно. Телефон просто не замовкав. Приїжджала, чатувала його, чоловік її в нашому під’їзді бачив. Судячи з усього, дівчинка дуже настирлива. І розвинена… Мені навіть здалося, що вона старша Данила набагато. Я була здивована, що їй теж шістнадцять… У Данила такий вже прямо любові до неї не було, але вона взяла його в оборот! Там просто не було шансів…

Звичайно, що синові вели бесіди вели і про відносини, і про любов, і про запобігання, і про ось це ось все. Але класика жанру – все це не допомогло.

– А я ось тепер розумію, чому раніше в селах в таких випадках саме дівкам ворота дьогтем мазали! – запально каже Оля. – Не хлопцям! Тому що дев’яносто відсотків провини, я вважаю, на тій родині! Виховували б дочка нормально і стежили за нею, такого б зараз не було… А вони нам тепер заявляють – ви, мовляв, розумієте, що ваш син нашій дочці життя зіпсував? Ну, як? Перекладають з хворої голови на здорову!

– Слухай, ну так теж не можна! – каже Олена подруга, яка в курсі ситуації, – виниш кого завгодно, тільки не свого сина! Так не можна! Ось якби у мене був син і він викинув таке – так я б його! Ух! Тиждень сидіти не міг! Посадила б на хліб і воду і відправила б на заробітки, щоб дитину зміг забезпечувати!

– Ви такі всі смішні, теоретики! – глузливо зітхає Оля. – Дочок своїх недолугих сваріть краще, щоб хвостами не побігали і крутили перед хлопцями. Тому що відповідати за все їм доведеться самим!

– І що, ти дозволиш, щоб все просто так зійшло твоєму любимоиму синочку з рук?

– Ну а що я можу тепер зробити? – розводить руками Оля. – Вигнати сина з дому? Позбавити його морозива? Насварити? Змусити одружитися? Що?… От кажуть – чоловік теж несе відповідальність, бла-бла-бла… Та ні! Що ось тепер взяти з чоловіка, якому шістнадцять? Та й навіть з його батьків? Нічого!

– Ну як це – “нічого”. Зараз народить, будете виховувати…

– Якщо вже народить, нам все одно ніхто дитини не віддасть! Ростити будуть самі. Можуть грошей попросити, але чи багато візьмеш з такого тата?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook