– А я зі своїм першим чоловіком розлучилася через сукню, – сказала в розмові сьогодні в обідню перерву одна наша співробітниця, – через своє весільне плаття.
Чесне слово, історії я чула різні, іноді сумні, іноді безглузді, іноді смішні. Але через сукню? Пам’ятаю дівчатами ми з вуст в уста передавали один одному різні дурні прикмети і забобони: про шпильку, увіткнути в поділ весільної сукні та інше. Невже і тут так?
Василина перший раз заміж виходила в 5 років тому. Часи були важкими, на покупку її сукні батьки буквально наскребли грошей: банкету шикарного може і не бути, але на фото наречена просто зобов’язана була виглядати надзвичайно.
– В салон поїхали , – згадує Василина, – кілька штук переміряла і зняла без жалю, а це… Прямо закохалася – моє. Ручна робота сказали, що ексклюзив.
– Дороговато для нас, – сказала мама, – але нічого, аби ти була красива, весела і щаслива в цьому вбранні.
Жити молодята поїхали до батьків чоловіка Василини, Івана. Вони жили в обласному центрі, хоча родом Ніна Іванівна була з маленького містечка, де виросла і сама Вася, як любовно звуть жінку домашні.
– Ми з Іваном і познайомилися на моїй малій батьківщині, – пояснює вона, – у нього бабуся тут жила. А у його мами Ніни Іванівни була велика квартира. Три кімнати, правда, свекор ще й молодша сестра Вані.
– Що з нарядом робити будеш? – запитала невістку Ніна Іванівна. – Треба б продати, грошей же варто, що йому лежати даром.
– Не знаю поки, – сказала їй Василина, – хай полежить, а там видно буде.
Та й мама Василини говорила, що продавати весільне плаття, так само як і давати його кому-то – погана прикмета, мовляв, долю, щастя своє віддаєш. Василиса в прикмети не вірила, але продавати таку красу поки було шкода.
Через рік Василиса з Іваном поїхали у відпустку на малу батьківщину. Розраховували пробути два тижні. А затрималися на 3: їх пригасила на весілля двоюрідна сестра Івана. Василиса з нареченою теж була знайома: вчилися в паралельних класах.
– Дивись, – звернув увагу дружини Іван, – на сестрій твоїй плаття точнісінько як твоє, а ти говорила, що батьки дорого його купили, ексклюзив типу. Ціну чи собі набивала?
– Так неприємно стало від такої зневаги, – згадує Василина, – та ще батьки чоловіка, які приїхали на весілля, теж підкололи на рахунок ціни і ексклюзивної ручної роботи.
До кінця вечора наречена наступила на поділ і порвала каблуком оборку та ще й наречений впустив на плаття шматок шоколадного торта. Все це Василиса запам’ятала тому що вже дуже наречена побивалася:
– Такі гроші за прокат сукні віддали, – ридала дівчина, – ексклюзив, ручна робота, як тепер його назад віддавати.
Наречену все втішали і шкодували. Ще через місяць після тієї пам’ятного весілля у Василини попросила продати сукню колега на новій роботі, дівчина віднесла його не розгортаючи, прямо в коробці, де воно зберігалося.
– Гроші взяла пристойні, між іншим, – продовжує жінка, – а на наступний день покупниця при всіх мені плаття повернула, гроші зажадала назад і виставила мене в новому колективі мало не шахрайкою.
– За брудне лахміття гроші брати не соромно? – кинула вона звинувачення в обличчя Василини.
З жахом розгорнувши річ, Василиса переконалася: поділ порваний і від шоколаду на видному місці величезну пляму.
– Скласти два і два було справою техніки, – каже Василина, – зателефонувала я тій самій нареченій. Так і є: тітка її, вона ж моя свекруха за величезні гроші плаття привезла. Нібито в прокат взяла моднюче і дороге.
– А не переживай, – сказала Ніна Іванівна племінниці, забираючи після весілля зіпсовану річ, – я так впарювати вмію, ніхто на пляму і уваги не зверне. Правда, трохи доведеться мені доплатити, за клопоти.
– І що? – встав Іван на захист своєї мами, коли Василина ввечері спробувала з’ясувати, чому розпорядилися її річчю без попиту та ще й не сказали, що плаття зіпсовано, ніж поставили дівчину в незручне становище.
– Та ти б ще рік або більше не кинулася навіть, а мама вигоду не упустить. Молодець, жити треба вміти, а не обдуриш – не проживеш.
У той же вечір Василиса зібрала свої речі і повернулася до батьків.
– Нічого, – каже вона, – моє друге плаття було набагато розкішніше і воно досі у нас з чоловіком дбайливо зберігається. Прикмети? Так до дідька прикмети, просто весільну сукню і допомогло мені зрозуміти в яку безпринципну і жадібну сімейку я вляпалася.
І дійсно, мало того, що обдурили Василину, взявши плаття без попиту так ще й нажилися на власній родичці, здерши за чужу річ вартість прокату з лишком. Найвірніша весільна прикмета: розгледіти нареченого і свою майбутню рідню. І тоді точно все налагодиться.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
