– А я, знаєш, дуже заздрю своїй сестрі по батькові! – ділиться тридцярічна Лідія. – Знаю, що це недобре, але нічого не можу вдіяти. Їй всього двадцять п’ять років, у неї вже повний комплект – квартира, машина, робота, і все від тата… У дитинстві весь світ об’їздила з батьками, кожні канікули її кудись везли. Найобідніше, це те, що на її місці повинна бути я. Але не була. І все через матір!
З матір’ю Ліда не спілкується багато років. Ображена на неї за те, що та свого часу не зберегла сім’ю з батьком. Будучи вже заміжня і маючи дитину, мати випадково зустріла свою першу любов і не встояла.
Чоловік, батько Ліди, про все дізнався, зради не пробачив, зібрав речі і пішов. «Перше кохання», побачивши таку справу, теж буквально відразу ж зник у тумані.
Виявилося, що згадати романтичну юність – це одне, а завдати собі на плечі жінку з дитиною – зовсім інше. До цього герой-коханець виявився не готовий.
– Мати поступила непорядно і егоїстично! – категорично заявляє Ліда. – Не подумала ні про кого! Ні про чоловіка, якого ось так підло підставила, ні про мене… У неї була сім’я! І вона її розвалила своїми руками!
Загалом, мати залишилася одна, тут же вдарили складні часи, і вони з Лідою буквально виживали – в основному, до речі, на аліменти батька, який довгі роки скромно працював на заводі, а після розлучення раптом, несподівано для всіх, зайнявся бізнесом і пішов в гору.
Колишню дружину, батько так і не пробачив, спілкуватися з нею відмовлявся навідріз. Спілкування з донькою теж поступово зійшло нанівець, хоча гроші батько платив завжди.
Аліменти, за словами Ліди, були не великі, але достатні для того, щоб їм не працюючою матір’ю вистачало на скромне життя.
Батько не зменшив виплати навіть тоді, коли через кілька років одружився вдруге, і в другому шлюбі у нього народилася дочка Аліса. Але при цьому у Аліси з самого народження було все, що тільки можна собі уявити. Поїздки, наряди, свій комп’ютер і навіть мобільний телефон – в ті часи це було дуже круто.
Аліса навчалася в кращій гімназії, куди її возив щоранку водій на іномарці, займалася тенісом і англійською, жила в будинку з прислугою і не мала, здається, ніяких обов’язків, тільки права і задоволення.
Ліда ж з матір’ю жили «як все». На їжу вистачало, на одяг з ринку більш-менш теж, дах над головою був, але не було ніяких надмірностей, розваг, крім телевізора, і вже тим більше поїздок.
– Я море в перший раз побачила в тридцять років, уявляєш? – зітхає Лідія. – Наше Чорне море! А у сестри в фейсбуці карта подорожей висить, вся заштрихована – більше сорока країн вже об’їздила. Океани, Європи, Діснейленди – де вона тільки не була!
При всьому при цьому на батька Лідія не ображається – його, вважає вона, «можна зрозуміти». А ось мати… Ліда про неї навіть говорити не хоче.
– Слухай, але ж матір’ю тобі вона була непоганою. Годувала, любила, ростила, як могла. У тебе, в принципі, було все, що потрібно для життя…
– А могло бути в рази більше, якби не мати! – сердиться Лідія.
Ліда і зараз живе скромно – платить кредит, не до розкішу. Квартира у Ліди скромна і маленька, в новобудові на околиці, але навіть вона дається нелегко. Буквально потом. Попереду ще кілька кредитних років.
– Зараз, звичайно, набагато простіше, ніж на самому початку, – розповідає Ліда. – Були місяці, коли я реально на вівсянці сиділа заради квартири… Але іншого виходу у мене не було. Заміж так і не вийшла, дитину не народила, не до цього було. Орала на житло… Тепер уже, напевно, і не народжу. Здоров’я немає, чоловіки нормального поруч теж.
– Звернулася б до батька…
– Як звернутися? «Завдяки» матері, ми тепер чужі люди. І тут я приходжу – «Тату, дай грошей на квартиру», так? З якого дива…
Аліменти батько Ліди платив рівно до вісімнадцяти років, після чого всі зв’язки з родиною остаточно обірвав.
– Якби мати не крутила хвостом свого часу, все зараз було б по-іншому, – зітхає Лідія.
Лідія не має ніякого права засуджувати матір? Особисте життя батьків взагалі не її справа?
Або жінка все ж винна перед дочкою – і в тому, що через власну примху не зберегла сім’ю, і в тому, що не змогла дати дочки фінансової стабільності ні в дитинстві, ні потім?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
