fbpx

А як не стало Максима, мого чоловіка-захисника, ставлення до мене й дітей у Раїси Тимофіївни дуже змінилося. Навіть не вітається, окрема поличка в холодильнику. Вона вважає, що це я примусила її сина повернутися в Україну і піти на фронт. Але було не так. Грошей на повноцінний ремонт трикімнатної квартири ми так і не зібрали

У мене батьків немає, тому я дуже хотіла, коли виходила заміж за Максима, щоб його мама стала мені за рідну людину.

Але так не вийшло, Раїса Тимофіївна тримала дистанцію, не йшла на зближення, напевно, я їй не припала до душі з самого початку – сирота без посагу.

Вона жила в селі на Черкащині, а ми переїхали на мою батьківщину, в Одесу, де мені від батьків лишилася старенька однокімнатна квартира.

Та й з роботою там було трохи краще, ми змогли взяти в кредит трикімнатну квартиру, адже одне за одним у нас народилося двоє дітей.

Але невдовзі справи у фірми, в якій працював Максим, погіршилися, зарплата зменшилася. Тоді і запропонував йому друг поїхати попрацювати на будівництво в Європу.

Ми подумали і вирішили, що це гарний шанс, адже кредит зовсім не тягли, плюс потім ще й ремонт треба робити – трикімнатну ми взяли в новобудові.

Отже, чоловік поїхав, і в лютому цього року, коли в Україну вторглася рф, був в Норвегії.

Але повернувся Максим вже в березні, і це було його рішення – я його сюди не тягла і не наполягала на поверненні, як вважає свекруха.

Максим пішов захищати Україну, а нас попросив переїхати до своєї мами з неспокійної Одещини – мовляв, так йому за нам спокійніше буде.

Однокімнатну мою квартиру нам вдалося швидко, ще літом, продати і закрити кредит по трикімнатній.

А ті гроші, які заробляв і пересилав Максим, ми витрачали на життя, платили Раїсі Тимофіївні комунальні і відкладали на ремонт нової трикімнатної оселі.

Мешкаючи під одним дахом, ми зі свекрухою ближче не стали. Хоча я дуже старалася, допомагала у всьому, взяла на себе купу домашніх справ, прибирання й готування, адже мама чоловіка ще на роботі.

Але й мені не було легко, таки двоє діток 3 і 5 років, їм постійні увага й турбота треба. В садочок нас тут в селі не взяли – не має місця.

І ось Максима не стало. У мене відтоді немає твердої землі під ногами і взагалі все пішло сумним шляхом.

Намагаюся триматися заради діток, але іноді так накриває, що ледве справляюся.

Ще й Раїса Тимофіївна. Як нестало Максима, мого чоловіка-захисника, ставлення до мене й дітей у Раїси Тимофіївни дуже змінилося.

Ми для неї тепер чужі, порожнє місце. Навіть не вітається ні зі мною, ні з онуками. У нас тепер окрема поличка в холодильнику, а гроші за комунальні просто кладу на стіл.

Адже свекруха вважає, що це я примусила її сина повернутися в Україну і піти на фронт. Але все ж було не так, я пояснила.

Грошей на повноцінний ремонт трикімнатної квартири ми так і не зібрали, повертатися в Одесу нікуди, і як жити далі, як вирішити цю ситуацію – гадки не маю.

Одне розумію – час нашого перебування у свекрухи пішов на лічені тижні, ну нехай ще місяць. І треба з’їжджати, адже це не життя.

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page