Дитина в обмін на квартиру?
— Мій чоловік дуже хоче дитину! – Розповідає подружкам тридцятирічна Маргарита. – Весь останній рік тільки про це й каже!
Слід сказати, чоловік у Маргарити просто чудовий. Спокійний, впевнений, відповідальний, надійний. Те, що потрібне для сім’ї. Водночас вони вже п’ятий рік. Живуть добре.
Чоловік носить Маргариту на руках, забезпечує, дає можливість займатися улюбленою творчістю і ні в чому не суперечить.
– Дитину хоче? Ну, то це чудово! А ти?
– Я? Ну, я теж думаю, що дитина в сім’ї потрібна! Але водночас треба розуміти, що це величезна відповідальність! І матеріально, і морально… Мені здається, що до мого чоловіка це якось не доходить, чи що. У нього все просто — все народжують, якось вирощують, і ми народимо. А проблеми вирішуватимемо в міру надходження!
— Слухай, ну які проблеми особливі у вас? Квартира є, дохід у родині дуже пристойний, батьки з обох боків мріють про онуків, ви молоді-здорові обидва.
— Збоку — так, нема проблем! А якщо подумати… Квартира – чоловіка, не моя, я до неї стосунку не маю. У мене житла нема, зарплата дуже невелика. Батьки нам нічим не зобов’язані. Здоров’я? Сьогодні воно є, завтра немає, як і стосунки з чоловіком. У житті буває всяке!
Загалом я чоловікові умову поставила. Хоче дитину – прекрасно! Я народжу! Але тільки тоді, коли я матиму певну подушку безпеки. Як мінімум квартира! Нехай невелика, але чисто на моє ім’я, щоб у разі чого у мене були тили прикриті, і певна сума на рахунку… Я думаю, роки за три-чотири чоловік мені зібрати таку подушку безпеки цілком зможе! А от коли зможе тоді і буде розмова про дитину!
Дитина в обмін на квартиру – як вам таке, га? Якось це надто, ні?
А може, дівчина має рацію, і тільки так і треба? Спочатку підготувати все, підстелити скрізь соломки, підстрахуватись по максимум, і тільки потім народжувати. Зрештою, це й на користь дитини теж.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
