Я вийшла заміж кілька місяців тому. І відтоді я маю проблему з однією справою, з якою не можу впоратися. Це про мою свекруху. У мене немає свекра, його не стало кілька років тому.
Поки ми з чоловіком ще зустрічалися, я називала її Оленою Миколаївною Мені це здалося так мило. Але в день нашого весілля свекруха сказала, щоб я не зверталася до неї так офіційно, адже тепер ми одна сім’я. І що вона хоче, щоб я називала її “мамою”.
Але у мене з цим велика проблема. Я просто не можу цього зробити. Я не можу переступити через себе. У мене є лише одна мати, і свекруха, хоча вона і мама мого чоловіка, для мене все ще чужа людина. Мій чоловік Роман називає моїх батьків по батькові, і їм таке звертання подобається, вони не мають нічого проти. Я вважаю це ідеальними стосунками. З його боку видно і повагу і підтримку. Батьки розумні, і вони цінують це.
Але свекрусі такі клички не подобаються.
– Або так мене називаєш, або ж взагалі в мою хату ні ногою. Як я буду сусідам в очі дивитися? Вони ж то скоро поймуть, що між нами немає теплих стосунків, бо лише так можна пояснити твою впертість.
Ми рідко приїжджаємо до неї в гості, а якщо таке трапляється, то я просто уникаю таких розмов, де маю її якось назвати.
Я говорила з Романом про це, і він не бачить у цьому проблеми. В селі кажуть, що його мати ще старої закалки, і це правда, бо Роман пізня її дитина, на даний момент Олені Миколаївні майже сімдесят років. Тому я не можу очікувати, що вона змінить свою думку.
Батьки кажуть мені, щоб я поступилася. Що потрібно сказати лише один раз, а потім буде вже легко, але я не можу. Одного разу вже була готова сказати, але щось в горлі як стало, не могла вимовити жодного слова.
Прошу у вас поради. Як ви переступили через себе, і назвали свекруху мамою? Чи варто змушувати себе до такого кроку?
Я сильно люблю Романа. Він чудова людина, і я не хочу псувати наші стосунки через його маму. Я ж розумію, що вона його народила, і взагалі, це єдина його рідна людина, а він у неї єдиний син.
Мені 34 роки, тому я мислю зовсім по-іншому, і вважаю що вона не права, заставляючи мене до такого кроку. Сама Олена Миколаївна називає мене по імені і ще й на додачу може крикнути. А коли я ласкаво називаю її Оленою Миколаївною, то свекруха ображаться і виходить з хати, щоб демонстративно поплакати на лавці, щоб, звичайно ж, Роман це побачив.
Як на мене, це просто цирк…
Вам може здатися така ситуація дріб’язковою, але для мене це досить важливо. Я просто не хочу приїжджати в її село. І це лише тому, що у мене справді є не вирішена проблема.
Допоможіть порадою. Всім наперед вдячна!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – fabiosa
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- Я не хочу старіти сама! Ніколи не думала, що перестану радіти своїм дням народженням! Але зараз мій 70-річний ювілей, який я зустріну 10 грудня, мене не радує. Я почуваюся зовсім самотньою при живому синові, а все через те, що я не порозумілася з невісткою, не стала їсти ту її дієтичну нісенітницю. Та зараз би я вже згідна. У будинку немає ні м’яса, ні курки. Тільки риба, яйця та сир, іноді навіть не справжній. Принесла їм цукерки ще на минуле Різдво: карамель, желе, нуга, вафлі, шоколад. Так невістка їх викинула
- Майже рік нема мого захисника, а зі мною і сином живе мама чоловіка. Я сама її покликала минулої зими, щоб їй не було так самотньо і сумно. Я думала, разом нам буде легше. Але я більше так не можу, дуже хочу знову відселити свекруху, та Віра Василівна в свою квартиру переселенців пустила. Вона щовечора співає Макарчику ту саму колискову і називає його Микитою, готує щодня тільки те, що любив малим і вже дорослим Микита. На стіл, коли ми сідаємо їсти, ставить для Микити тарілку і кладе прибори
- На вихідних в невістки був день народження. Я купила гарну подарункову торбинку, поклала туди шкарпетки, шампунь і цукерків до повної, трюфеля, ті, які невістка полюбляє. Прийшовши до дітей, я привітала їх гарними побажаннями і вручила подаруночок. Та від відповіді невістки я ледь не почервоніла. “Тут, лише торбинка красива, а вміст, так собі”. За столом я себе почувала незручно, довго не сиділа, сказала, що звикла швидко лягати спати. А сьогодні, як плівку перемотую в голові ці слова
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну