Я вийшла заміж за чоловіка із дочкою 13 років. Маргарита живе із нами.
Спочатку було все нормально, я намагалася налагодити контакт з дівчинкою, але потім зрозуміла, що не хочу все життя намагатися бути доброю тіткою, я вирішила, що краще нейтральне байдуже ставлення.
Але через кілька місяців я зрозуміла, що не хочу так жити, ніби живу в гуртожитку з зовсім чужою для мене людиною, яка ще й погано вихована, неохайна, на яку мій чоловік витрачає ресурси і час.
Я так хочу свою сім’ю з моїм коханим чоловіком, але чомусь мій чоловік стільки енергії, часу, грошей витрачає не на нашу нову сім’ю, а на людину, яка неповажно ставиться до нього і до інших, яка нічого доброго не приносить.
Я не знаю, як мені бути і чи вартв узагалі гра свічок? Мені добре з моїм чоловіком, але я відчуваю, що живу не вдома. я тут не господиня. Я змушена ділити свого чоловіка і жити зі здається вічним неприємним мені сусідом, я не можу розслабитися, тому що скрізь вона.
Я не можу провести вечір наодинці з чоловіком, якого люблю, не можу поїхати у романтичну відпустку, не можу навіть свої особисті речі, косметику залишити у ванній кімнаті.
Як мені бути? Розлучатися? Але я кохаю чоловіка, ми любимо один одного і він не винен у тому, що дочка живе з ним. Але я відчуваю себе некомфортно, ніби у мене немає своєї сім’ї та свого будинку, де все, як я хочу, як для мене красиво та приємно.
Мама мене вмовляє, що Маргарита ще кілька років – і випурхне у своє власне життя, але я не хочу жити тільки лиш очікуванням цього моменту.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
