Сьогодні в дитячому садку діткам на останок дали апельсини. Мій малий, як любитель цього фрукта, з підском понісся додому. Але, майже дійшовши до під’їзду, синуля раптом передумав. Вже не знаю з чого, але йому спало на думку, що ми неодмінно повинні піти в магазин. Мені насилу вдалося умовити його туди не ходити.
Він піддався на фразу: “У нас з собою немає грошиків. Давай підемо додому і якщо тато дасть нам грошиків, то сходимо, а якщо не дасть, то не підемо.”
Заходимо додому. Тата ще немає. Ми як завжди роздяглися, ручки помили, синуля пішов обробляти апельсин, а я перевдягатися. Хвилин через 5 чоловік прийшов додому.
Малий пригостив його апельсином і втік. Я якщо чесно, вже сподівалася, що він забув про магазин. Але мабуть я погано знаю свого сина. Хвилини через три чую з сусідньої кімнати: “Дай грошей”. Виглядаю, син стоїть перед татом і вимовляє: “Дай грошей, будь ласка”.
На питання, навіщо вони йому, він відповів, що піде зі мною в магазин. Ну, раз така справа, тато виділив йому трохи, рівно що б на банан або сік вистачило.
Син з таким задоволеним виглядом мчить до мене і кричить: “Мама, йдемо в магазин, ось гроші!”
Довелося йти, раз обіцяла. Він свої грошики акуратно в кишеню упакував і потім з таким гордим виглядом подав продавщиці. Що буде далі? Адже йому тільки 2 роки…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
